Не йди від мене, щастя вечорове,

Зостанься білим цвітом у саду.

Потягається радо світанок,

Миє личко в ранковій росі.

Я п’ю любов, трояндове вино

Із присмаком, неначе дивне свято...

 Мить прощання декілька годин тому. На жаль, інших фоток не маю...Доїдуть всі додому і з'являться  кадри...

Сонце смакувало літом, солов’ями,

Бігла тихо річка, щоб знайти тепло.

Обнялися щиро береги між нами,

Я падаю на скошену траву,

Вдихаю свіжий запах - косовиця…

А значить – я жива, я ще живу!

І все, що відчуваю я – не сниться.

"Поклади на ноти всю мою печаль,

Серця біль щемкий, неозору муку.

Хай ридає лунко в тиші твій рояль -

Плетиво чуття щирого і звуку”

                               (Леся Геник)