Неділя, 29.01.2023, 16:25
Натхнення - це стан одержимості істиною
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
Меню сайту
чат
ОПИТУВАННЯ
Всього відповідей:
ДРУЗІ САЙТУ

 
       Радикал фото
 
       СМАЙЛИКИ

          СЛОВНИК

 
 Поезія і проза
Головна » Статті » Черкаська обл » Олексій Тичко

Гості із стародення

                                                                          МИНУЛЕ – ДЗЕРКАЛО МАЙБУТНЬОГО

 

       Член Національної спілки письменників Олексій Тичко відомий передусім, як поет, пісняр, кліпмейкер, автор сорока пісень, які виконуються на професійній і аматорській сцені у співпраці з Оксаною Первовою-Рошкою, Віктором Охріменком, Йорданою Дранчук, Володимиром Сірим, Володимиром Градоблянським, Ярославом Чорногузом, а також автор більш, як двохсот кліпів. Він – лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2019). В одному з оповідань Олексій так окреслив своє творче кредо: «Натхнення – стан одержимості істиною».

       До першої прозової книги Олексія Тичка «Гості із стародення» входить десять розповідей: «Вечірник», «Дорога до храму», «Євдокія», «Заокеанський гість», «Обличчя у дзеркалі», «Дитинства золота пора. Літо», «Дитинства золота пора. Зима», «Містечковий роман», «Подружки» і «Гітарний блюз».

       «Станом одержимості істиною» можна охарактеризувати й усю представлену ним у книзі прозу (а це коротші чи довші оповідання та нариси), яка віддзеркалює долі наших сучасників і їхніх батьків – представників буремного ХХ століття: чи то долі будівничого і мецената Леоніда Мефодійовича Манзюка та його родини («Дорога до Храму»), чи «бабусі Євдокії», чи «заокеанського гостя» Антіна Стародуба, чи love story ліричних героїв у «Містечковому романі» та «Гітарному блюзі».

        Головний герой «заокеанського гостя» так розмірковує про свою долю: «Життя – дивне,  ми не знаємо,  що нас очікує за черговим поворотом долі. Якби хтось тоді, як він уже майже вмирав у сирій і холодній землянці, йому сказав, що через півтора року він потрапить у Париж, не повірив би! Але склалося, як склалося, мабуть, рух по світлій смузі продовжувався, і зірки на небі сприяли цьому, її Величність Доля веде куди треба, а тих, хто не хоче – волочить в потрібному напрямку». 

        У розповіді «Дорога до храму» автор також знайомить нас з новими героями. Бо «життя тим і прекрасне, що може здивувати новою зустріччю з цікавою людиною, навіть тоді, коли зовсім цього не чекаєш».

           Вічний колообіг життя розгортається у книзі Олексія Тичка на теренах його рідної Городищини. Поезія і проза… Проза, поезія і філософія… Життя, як дитинство. Життя, як чин. Життя, як виживання. Кохання і співчуття. Драма і трагедія. Минуле і сучасність. У кожній розповіді ліричний герой із сьогодення повертається у минуле, а потім назад – уже у майбуття… Яке ж воно майбутнє-сучасне його юних і молодих героїв?.. «Як же все змінилося: довкілля, звичаї, ми і клімат. Десь читав, що півстоліття в масштабах планети, яка живе мільйони років, це все одно, що нічого. Ох, не так… Залишаються тільки згадки дитинства. Перебираючи їх, ніби старі речі в скрині, знаходжу багато цікавого... Навіть не розуміючи до кінця, що це означало і для чого, я свято виконував традицію, носив селами вечерю, долав до восьми засніжених кілометрів в один кінець, а потім тими ж стежками повертався назад» («Вечірник»).

       Так само, як ліричний герой першого оповідання «дотримувався традиції», так тепер сам письменник започаткував традицію розповідей про рідний край, його мешканців – героїв і простих людей з народу. Людей, що живуть у нашій пам’яті і є часткою нас самих та нашої історії. Без них не було б України… Без них не було б сьогодення… А тому вони – наші «гості»… Гості з минулого… «Гості із стародення».

       Символічні слова головного ліричного героя з останньої розповіді книги: «Чомусь згадав Леонід, що він думав у юності про тих, хто в такому віці, як він зараз. Здавалося йому, що у них уже все позаду, немає уже емоцій і переживань, і живуть вони лише виключно проблемами дітей та онуків, а воно в дійсності дивися як»… І справді, життя – вічне… Минуле прямує до безконечності... Минуле – дзеркало нашого майбутнього…

       У розповіді «Дитинства золота пора. Літо» автор розмірковує: «У кожного в дитинстві є своя територія, на ній ми росли і мужніли… В літературі часто згадується Болдінська осінь – пора, якій судилося стати знаменитою, бо вона дала О. С. Пушкіну натхнення, і він написав багато різнопланових творів. Городище – не Болдіно, наша осінь не дуже надихала на щось цікаве, та і ми на Олександра Сергійовича не дуже були схожі. Наша осінь більш прозаїчна і не була насичена важливими подіями». Та, як говорить один з його ліричних героїв: «А все таки мрії збуваються!».

       То ж привітаймо Олексія Тичка з виходом першої прозової книги, в якій реалізовано ще одну грань його творчих здобутків! А також героїв і прототипів його оповідань, які ожили на сторінках цієї книги, адже їхні долі стали фактами нашої літератури! Бо минуле – це дзеркало історії… Дзеркало нашого майбуття…

 

                                                                                      Олександр ГОРДОН,

                                                        поет, прозаїк, перекладач, літературознавець,

                                                                            лауреат літературних премій

 

Категорія: Олексій Тичко | Додав: 45tom5023 (21.10.2020)
Переглядів: 704 | Коментарі: 4
Всього коментарів: 2
1 Pushok  
0
Хотілося б отримати..

2 45tom5023  
0
Привіт, напиши aleks45@ukr.net повну адресу "нової пошти" і номер телефону, і отримаєш.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2023
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
реєстрація
останні коментарі
Привіт, напиши aleks45@ukr.net повну адресу "нової пошти" і номер телефону, і отримаєш.

Хотілося б отримати..

Книги є! 200 грн примірник. Передзвоніть мені 0971225290

Замовити книгу можна зараз?

Десь років 12 тому написаний. Не є біографічним, хотілося показати персонаж покаяння у такий спосіб. Дякую!

Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...

Цікавий твір,  нестандартний.

Роками сайт стоїть без діла,  але друзі просили його не закривати повністю,  бо використовують як архів. Я інколи щось ставлю,  бачу перегляди є...

Дякую Олексію! Сподіваюся заходитиму інколи. КАРАНТИН тож хочеться спілкування на поетичну тему. І тобі натхнення.

Андрію, дякую! Уже й не очікував, що хтось сюди поставить вірш,  натхнення тобі!

статистика
  • Всего: 172
Новых:
  • За месяц: 0
  • За неделю: 0
  • Вчера: 0
  • Сегодня: 0
Среди них:
  • Пользователей: 23
  • Администраторов: 5
  • Модераторов: 90
  • Проверенных: 25
  • Парней: 66
  • Девушек: 99
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz