Світло дерев навколо
сердешної долі.
Уривки хмарин
з-під стогону тихого стелі.
Я впала на діл
і більше літати не сміла.
Заплакало сонце,
закрапали зорі з небес. Світло дерев уночі
крізь розбиті фіранки.
Шепіт пташок
у зруйнованому гнізді.
Я впала на шлях
і крилами — по асфальту.
Стогнали квітки,
розкидані по траві. Світло дерев...
розгойдане, спопеліле
крізь крила у гіпсі...
Світло дерев.
| 
