Рипучий снігу вік недовгий,
опало крехче під ногами ліс,
замети голубі,
заввишки з глибу,
біло голубить сніговій,
повинно закладає в стоси вати.
теплий саван
життя згорнув в сувій
примусив мирно спочивати…
нема поривів ні хотінь,
лиш чутно долом сипло:
с-с-с-спі-і-і-і-ть, с-с-с-спо-чи-и-и-нь,
у-у-с-с-е-е по-ки-и-и-и-нь...
той час не хочу підривати
ні окликом, ні стогоном,
ні злетом вій...
У тиші цій недавно
буревій,
попасся кревно, –
поламані тіла смерек,
природою непевні,
коріння вивержене вверх
зоріє голомозо вперто вгору,
намертво стерплий пень
застеріга суворо
рій сніжинок –
невинністю відречених повій
розпутним вітром –
долі вибрик!
О постать захолола, стій!
Не непокой сей спокій!
Синій присмерк
повільно лиже тишу.
смерек політ
заліг в пітьму
і гусне синяву
для барви ночі…
Як мало шансів для надій,
як хлюпко в оці,
бо ще не згас вогонь,
бо з літа – в зиму,
бо не стомила душу осінь.
Вибачайте, Олено, тільки мені чомусь, після першого прочитання Вашого вірша, захотілося відгукнутися на нього кількома пародійними рядками, але подумав, що це буде образливо (так виходило), після другого - розкласти його по мовних і смислових поличках. Тому не став робити ні того, ні іншого (нема поривів ні хотінь). Обмежусь кількома (на мій погляд) найсуттєвішими зауваженнями. Уникайте неоковирних конструкцій (рипучий снігу вік недовгий); малозрозумілих неологізмів (опало крехче(?)), до того ж важко уявити собі "під ногами ліс"; невмотивованих порівнянь (заввишки з глибу) - це високо чи низько? А "повинно закладає" - це як? Про "згорнуВ В сувій", мабуть, нічого говорити не треба... Далі, як кажуть, більше... "Поламані тіла смерек, природою непевні" - це про що? Тим паче, що далі читаємо, що "смерек політ заліг в пітьму". Якось не в"яжеться цей політ з тим, що "коріння, вивержене ВВЕРХ, (коми мої) зоріє голомозо вперто ВГОРУ". Мабуть, досить, бо щось я дуже розходився. Не претендую на істину в останній інстанції, але, на мою думку, філософські роздуми мають опиратися і на культуру мови. Читач має задумуватися над змістом, а не длубатися у мовних вивертах. Може я й помиляюся, судячи з попередніх коментів, але я думаю так. Вибачайте ще раз. До того ж, мабуть, на цьому сайті зібрався народ не тільки для дифірамбів...
А мені, наприклад, зміст цікавий став саме завдяки отим "доколупуванням"чи "длубанням", як Ви пишете.Да, непросто зразу зрозуміти зміст, але цікаво до нього добиратись, розгадуючи і заглиблюючись...Вибачте, це моя думка.Не всі вірші розраховані на масового читача. Так що, в пародійних рядках можна відгукнутись: "Вірші для Тамари" ))))))))))
Думаю, що ми усі різні і по-різному сприймаємо поезію. Я погоджуюся із Вами, Скіфе і прошу на мої твори писати відверті коментарі. Лише так можна побачити свої помилки. Дякую.
І я погоджуюся з Вами, що всі ми різні і поезію сприймаємо по різному і кожен з нас мабуть бажав би собі вдумливої, об'єктивної критики, інакше як зростати! А незаслужені дифірамби однаково не потрібні ні поетам, ні критикам. Чи не так?
Так, незаслужені дифірамби не потрібні. Нас тут багато і у кожного своя думка. Мені теж важко було зрозуміти вірш, його конструкції (признаюся: якщо підете читати мої вірші, то знайдете стільки заперечень! Я їх і сама вже бачу). Але ж коментарі для того, щоб обгрунтовано висловити свою думку. Якщо читач бачить вірш саме так, то має повне право про це сказати. Просто так сталося, що цей діалог стався під Вашим віршем, як міг би бути й під моїм.
Та це мабуть добре, що діалог стався під моїм віршем. Але вести його треба в коректній формі, а не засуджувати все менторським тоном. Я тільки про це!!!
Далі ще ближче до суті зауважень, отже дешифровка смислів і неологізмів: (опало крехче під ногами ліс) – дерева падають під час бурі майже раптово, як листя - «опало»; «крехче» = кряхтить, але вжила крехче, бо поламані дерева притрушені рипучим снігом, коли на них наступити видають звук схожий на к-хе-е (принаймі на моє вухо), що у свою чергу нагадує кряхтіння стариків, але оце к-хе і породило крехче. Зрештою я, як і будь-хто з пишучих людей маю право на такі асоціативні неологізми; «під ногами ліс» - українській розмовній мові «вирубка лісу», «зрубаний ліс», «повалений ліс», «поламаний ліс», «вивезений ліс», «ліс на складі», наприклад «зараз на складі є добрий сосновий ліс» - всюди вживається як означення частини лісу, себто дерев, і саме цей мовний варіант є дуже поширений, чесно-кажучи не думала, що це потребуватиме пояснень (мову, бодай в розмовному варіанті треба знати)))); …сніговій повинно закладає в стоси вати – «повинно» - бо нема у сніговію вибору, «закладає» - бо вату часто закладають, і до смислеобразу – коли сніг іде тривалий час, але з різною інтенсивністю, то можна спостерігати на пригірках, де видно зріз - стоси= шари, як у вати, про їх подібність можна й не говорити ); «заввишки з глибу» - а коли кажуть «поет – глиба» - це якого він розміру?))))))); щодо «згорнуВ В сувій» - то це не класичний силабо-тонічній вірш, у вільних віршах допускаються такі ж збіги приголосних як і в прозі. До речі з тим «в» взагалі цікава річ, деякі мовознавці вже давно говорять про те, що «у» замість «в» між приголосними в українській мові, як це тепер прийнято, ставити не обов’язково, бо фонетично воно ближче до європейського дзвінкого, а не до російського глухого. Добре би було й тут на сайті цей матеріал мати. Віднайду – поставлю. А зрештою критики мали би це самі знати :); далі - «Поламані тіла смерек, природою непевні» – це про те, природа цих дерев така, що вони легко падають під напором вітру – тому вона непевна, тіла=стовбури; а от «смерек політ заліг в пітьму» стосуються до тих, які встояли, вони ще зберегли свій «політ», бо їх крони ще пнуться вгору. … буревій, попасся кревно, – поламані тіла смерек, природою непевні, коріння вивержене вверх зоріє голомозо вперто вгору,- це з другого катрена, а смерек політ заліг в пітьму- з третього, тому воно вам «не в’яжеться», бо думка вже пішла далі, там інша картинка, отож роблячи такі закиди треба бути уважним! «коріння, вивержене ВВЕРХ – як? (догори дригом) зоріє голомозо вперто ВГОРУ"– куди? Уданому випадку два подібні слова, проте різні частини мови, вжиті свідомо для підсилення образності явища, коли коріння вивертає, а воно наче крона пнеться до гори, ніби не хоче помирати (такий образ); (за коми – вибачення, викидала взагалі, ставала знову, одним словом – недогледіла, не знаю як тут редагувати); Мабуть, досить, бо щось і я дуже розходилася. Я також не претендую на істину в останній інстанції, але, на мою думку, літературна критика ще більше ніж поетичні філософські роздуми, має опиратися і на культуру мови і ЗНАННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ! А ще, на мою думку, читач має задумуватися не лише над змістом, а й над авторською формою. Інша справа, що «на вкус и цвет…» Мій вірш доволі експериментальний, і я розуміла, що він не обов’язково має подобатися, тому на дифірамби не розраховувала. Бо, як ви тут слушно зазначили, «мабуть, на цьому сайті зібрався народ не тільки для дифірамбів...»
Нарешті дещо про себе) Якщо я чогось «не доганяю» у творчості якогось художника, а іноді доводиться добряче подлубатися у вивертатах їхньої пластичної мови, ЗАВЖДИ прислухаюся до думок колег, особливо позитивних. А от коли вже переконана у якихось «прогріхах» намагаюсь критикувати м’яко, так щоб художник зміг адекватно це сприйняти і з користю для себе (але зрештою це мої суб'єктивні переконання). Я не проти предметних дискусій, навпаки - ЗА, а от менторський тон свідчить тільки про … Дуже прошу вибачення! Просто який привіт, такий отвіт! За знайомство лейтенанте!
А тепер я відповім як усе це виглядає на мою думку. Пародія буває доброю у тому разі, коли її автор «втнув» зміст і стиль автора, примітив варті його уваги моменти і переінакшивши подав у смішному руслі. «Зазвичай вона навмисне будується на несподіваності стилістичного і тематичного планів тексту» (Вік-я) Добра пародія має швидше якості шаржу, ніж карикатури (вона викликає сміх, самоіронію, навіть радість у пародійованого автора). Остання все ж мусить мати якісь дуже «актуальні» підстави. Якщо для Вас написати пародію означає образити…, то вибачте, це вже без коментарів. А от критика часто буває власне карикатурою на критику, здебільшого, коли її автор свої особисті враження видає як істину. Сама я мистецтвознавець, також критик, тому, повірте, знаю, що й до чого, бо начитилася різних опусів… ))) і давно прийшла висновку, що правдива критика залежить навіть не від профільної освіти, а, насамперед, від інтелекту і загалом - духовного і культурного розвитку того, хто критикує! Тепер предметно про цей вірш: Щодо «неоковирних конструкцій». Отже спочатку розбираю за закладеним смислеобразом (рипучий снігу вік недовгий) – вік снігу, коли він рипить недовгий, бо рипить він тільки на морозі. Здається просто. )) Хотілося мені тут сказати, що саме такого роду «конструкції» не є чисто моїм винаходом! Якщо буваєте на поетичних сайтах то знаєте, що вони доволі активно експлуатуються багатьма іменитими і не дуже авторами, і власне як «конструкції» особливої критики не зазнають, бо їхня «оковирність» визначається смислами, образністю, часто парадоксальними і не завжди легко зрозумілими, але які, від того, не тратять сили емоційного впливу. Хотілося тут навести приклади з сучасної поезії, але при бажанні самі легко можете пересвідчитися. Натомість наведу приклад класиків, який також не довелося довго шукати ))) Очевидно, що не претендую тут порівнювати скромну образність моїх віршів з їхньою, а наводжу лише з огляду на «(не)оковирність конструкції» :)) «Стрілчастих брів сліпучі блискавиці», Максим Рильський, 192? « Гарячим бруком дівчина забута йде плачучи…», 1922-1924. «Затихнув залі темний океан… …смичка на струни кинула дитина» Леонід Полтава,1942; «Того світанку в посивілім храмі Злетіли з фресок янголи живі», 1950 і т. д. і т. ін. (було би бажання = хотіння) – смислеобрази класиків по поличках не розбиратиму Можна було б навести у приклад кілька поетичних плеяд ХХ ст. – для яких ламання усталених мовних конструкцій в поезії (іноді досить радикальне), їх експериментальність, було не останнім з завдань, але навіщо…(
е-хе-хе...Та воно й вік з часом стає рипучий як сніг, хоч то все недовго... Катрусю, я власне тут точності і не прагнула. Вибачайте, як завдала головного болю
Вибачте Скіфе, не змогла розмістити свій розлогий коментар в одному віконці. Воно якось вийшло навпаки, той , що мав бути другим є першим. То ж якщо він Вас зацікавить, прошу прочитати саме так.
"Читач має задумуватися над змістом, а не длубатися у мовних вивертах. " - ні, таки не правда, пане Скіфе!! "Мовні виверти" бувають дуже цікавими і корисними - для розвитку уяви. Тільки-но вчора прочитала статтю Вікторії Наріжної про те, що радянська школа вчила нас сприймати у творах саме сюжетність. А як саме це написано - то у другу чергу... Але ж ЯК НАПИСАНО - дуже важливо, бо будить думку, уяву, фантазію! Справді, комусь подобається те, комусь - інше. Хтось бажає сюжету, хтось - подумати над СЛОВОМ. Олено, мені здалося, що ти образилася на читача (підкреслюю - на читача, а не професійного критика! Читач може не второпати, не зрозуміти, не сприйняти). Але я йому вдячна - за те, що збурив і читацьку (мою), й авторську думку. Мені надзвичайно цікаво було читати Оленчин комент-відповідь - дуже змістовно, віриш кожному слову! Дуже неординарно. І Ви, пане Скіф, прислухайтеся, візьміть собі багато корисного. Дякую вам обом за діалог, у якому важливе - все! А вірш - дуже гарний, оригінальний, Оленко!
Дякую за відгук! Але я власне не образилася на читача!!! На кого, за що? І навіть не на критика, бо його власне не помітила.:) Я кілька раз акцентувала, що кожному може, щось подобатися або ні! Але вже як берешся критикувати то роби це гідно і професійно! Повторююсь: Думаю, що кожен би хотів такої критики!!! Мені не сподобалася груба форма у якій Скіф подав свої зауваження. Це не була спроба розібратися,в а була константація, що це і це і інше погано, тому дала конкретну відповідь, але відповіла у тому ж дусі, щоб можливо краще дійшло як саме слід критикувати.
За тон вибачаюсь. Я сприйняв Ваш вірш як читач, а не як критик. Відтепер буду знати, чим відрізняється просто поезія від поезії для обраних (чи для вибраних?). Виявляється, другу потрібно супроводжувати розлогим коментарем-роз’ясненням. Тільки де, скажіть, у наведених Вами рядках класиків є конструкція типу «рипучий снігу вік недовгий»? «Стрілчастих брів», «сліпучі блискавиці», «гарячим бруком», «темний океан» «в посивілім храмі» «янголи живі». Отож, якби у Вас було щось на зразок «недовгий вік рипучого снігу», чи «рипучий вік снігу недовгий», чи «вік недовгий рипучого снігу», хто б сперечався! Я й не буду. Тим паче, що мені досить пояснення, що «поламані тіла смерек, природою непевні» – це про те, природа цих дерев така, що вони легко падають під напором вітру – тому вона непевна». Як Ви сказали, «на вкус и цвет»… На мій дилетантський смак, дуже далекий від знання літературного процесу, вірш має бути як постріл – відразу і наповал. І змушувати думати над тим, що сказав автор, а не над тим, що він хотів сказати… За знайомство!
«Стрілчастих брів сліпучі блискавиці» - одна конструкція, а не дві «Стрілчастих брів","сліпучі блискавиці» як ви тут перекрутили, не зовсім така, але все ж. http://s36.ucoz.net/sm/2/facepalm.gif Зрештою думатиму над цим! Хоч для інших, вірите чи ні вона прийнятна, отож ще подумаю! А щодо непевної природи дерев,які легко ламаються - Вам думка не подобається і не зрозуміла - ВАШЕ ПРАВО ЯК ЧИТАЧА!!! Але навіщо знову так цинічно! . http://s36.ucoz.net/sm/2/facepalm.gif
«Мы снова говорим на разных языках». Розірвав я конструкцію Рильського «стрілчастих брів сліпучі блискавиці» тільки для того, щоб показати, що у жодному з приведених Вами класичних прикладів не присутній «рипучий снігу вік». За Вашою конструкцією могло б вийти: «стрілчастих сліпучі блискавиці брів», чи «сліпучі стрілчастих брів блискавиці». Вибачайте ще раз. Більше не буду!
Вірш взагалі непоганий, та коли прочитала заголовок, то вже й задумалася... Іменник завжди узгоджується у роді, числі і відмінку із своїм прикметником, тому вважаю конструкцію: "рипучий снігу вік недовгий" неузгодженою, бо "рипучий" хто/що? - вік. Давайте залишимо автора із своєю думкою, бо то її вибір. Хочу нагадати, що у розділі "Інформація про сайт" є таке правило: "Якщо не хочеш порад, похвали і критики, то під розміщеним твором радимо писати «Вірш (оповідання, пародія, пісня...) коментарів не потребує». У іншому випадку – твір може коментувати кожен читач."
Та я не проти всього цього, НЕ проти, тільки ЗА!!! І Ви все правильно сказали й інші правильно зрозуміли: так рипучий вік!!! Рипучий снігу вік недовгий - Це про старість! можна було б рипучий сніговий вік недовгий , але ж самі розумієте... Хотілося асоціативності, щоб і вік рипів і сніг, бо ж обидва риплять недовго... Зрештою це не мусить всім подобатися, я просто, як і Ви мабуть, прагну а не звинувачень, а толерантності в обговорені
Маєте рацію, пане Скіф! Таки знову правда: "вірш має бути як постріл - відразу й наповал". Афоризм від Вас. Як ще точніше можна охарактеризувати поезію?.. ОЙ, МЕНІ ТАКА ІНТЕРЕСНА ВАША - ОБОХ! - ДИСКУСІЯ, ЩО Я ЛАДНА ВАС ОБОХ СЛУХАТИ І ОБОХ ПІДТРИМУВАТИ!
Погоджуюся зі Скіфом,що вірш має бути як постріл - гарно сказано! Але мабуть не всі. Є вірші,які відразу не розумієш, але, щось у них заворожує і потім повертаєшся до них ше і ще, і щоразу знаходиш для себе щось інше... Я люблю таки вірші, хоч ні на що не претендую..
Дякую Любове! javascript:// Та я нігде не писала, що вірш не для пересічного читача!!! Хоча, якщо щиро, думаю, що всі тут непересічні. Вірш для мене дорогий, бо експериментувала намагаючись втілити певні важливі для мене почуття-роздуми. Щось мені вдалося, щось ні... Вдячна Вам за увагу
Це я писала, що не всі вірші для масового читача, хоча відношу себе більше до масового...Але цей читач у кожному творі шукає щось таке...для себе, близьке і дороге.Це залежить від настрою. Я, наприклад, в образі крехчучого лісу серед рипучого снігу і його глиб побачила життєву Мудрість...яка застерігає Молодість від помилок, що можна зробити, піддавшись легковажній молодій силі буревію. Мудрість дуже хоче, щоб Молодість зрозуміла... Я особисто такі вірші сприймаю душею, але цитувати їх ніде не буду.Тут - цитати душі. А обговорення було цікавим.
А мені сподобалася дискусія двох небайдужих людей до поезії! Професійно, толерантно і без емоцій шукають істину з'ясовують своє, чи може наше, загальне. То у математиці все просто - 2+2 = 4 у поезії трішки складніше.
Хочу і я сказати своє тихеньке слово. Для мене у вірші ключовим став вислів: "бо ще не згас вогонь". Думаю це код який закладений в основу думки при написанні. Решта (можливо) - уява Оленки, і на мій погляд, досить насичена. В технічні стороні я слабший коментувати не буду. Вірш загалом, думаю, заслуговує на увагу. Мені до душі такі роздуми.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
і кожен з нас мабуть бажав би собі вдумливої, об'єктивної критики, інакше як зростати! А незаслужені дифірамби однаково не потрібні ні поетам, ні критикам. Чи не так? 
