Рознеслося по землі волання.

І все уже протерте до дірок

У круговерті пристрасті гіркої,

Бо от уже до прірви тільки крок

Туман вкриває білою габою.

Крізь прірви знак

Вкладав мету

Програв життя.

На високовольтних лініях
Загорається кармін-зоря,
Прикидається причинною,
Нагнітається провиною.

Коли б не було болю,
А тільки щастя ліки,
Прожити повнотою
Чи вдалося би віку?

Не складається мозаїка,

Бракне в ній шматка останнього,

І кричить діра, що знаємо

Хто знайдеться за зізнаннями.

Рваними ранами.
Срібними струнами
Ми безталанними
Плачемо думами.

Гей радістю засяють очі,

І усміх ляже на уста,

Усі тепер добра охочі,

Зима сьогодні вже не та.

Колиска місячного блиску
Як срібна намистинок низка,
Суцвіття пахощів бузкових
І зорі меду бурштинові.

Ти стоїш зі свічею в руках

І ховаєш зізнання у прах,

Залишається згусток імен,

Тихий відгук розбитий ущент.

Коли утікає муза,
Коли кожен день в напрузі,
Велика ціна у сповідь,
Розлилася знову повінь.