Прийдеш ти опівнічним кошмаром, драконом пустель,
Міражем золотим, що висушує квіти у венах.
І крізь вишепти мушлі востаннє мій страх проросте
Неогранним смарагдом – насичено, болісно, темно.
Я пробачу усе: неприборканість злив, ланцюги,
Вогкий морок склепіння і зраджену кров на долонях.
Біла жриця води, що для тебе змете береги,
І заплаче вогнем, захлинеться у ньому, потоне.
Ти наснився мені, як давно ти наснився мені…
На світанку пророчім у танці пісків під ногами
Пізнавала. Тремтіла нап’ятим бажанням струни,
Билась тінню об стіни, тікала у шрам амальгами.
Але ти не щезав. Через тисячі й тисячі літ
Ми поєднанні кревно, як ніч і офіра у храмі.
Ти стилетом у грудях живеш, розтинаєш живіт,
Пропікаєш тавром понадкрильним, цілуєш нестямно.
Прийдеш ти. Уже вкотре назавжди. Як сонце. Як день.
Розірвеш позолочені пута, розІб’єш окови.
Біла жриця води упокорено в ноги впаде,
Приховавши в очах подовгастих лазурну шовковість.
Так, Оксанко - це ти, твоя манери і стиль.!Це твої загадково - перламутрові вірші, після прочитання - зупиняєшся і повертаєшся на початок для осмислення і смакування кожним образом і словом. Дякую!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
А ці рядки: 
