Долоні мужа пестять не мене –
Химерну жрицю з присмаком шафранним,
Одвічну діву, відьму безталанну.
Хто клятву зрушив – кари не мине:
Зело зміїлось-лащилось сичанням.
Колхіди ніч бездонна і туманна –
Тоді в мені ярів чудним вогнем…
Каміння плит заковтує сліди,
Кривавить лоно, з горя спорожніле.
Ставрована, відторгнена, безсила,
Безумна я. Бездомна я. І ди-
ригує інша, ледве-що-дозріла
Так хижо білоперсо-стегнобіло,
Твоїм недбало мовленим: Іди!
Феміна, зранена в самиці шал,
Беззвучний рик судомно корчить тіло, –
Суцільний біль болючий. Обважніли
Камінно руки, серце і душа.
Фантомно вільна, сплакано-безкрила,
Підбитим птахом терпла і німіла…
А ти цього не бачив. Ти мовчав…
Я сонце світу виліплю навспак,
Злечу драконно-жаскою зорею,
І знищу всесвіт, створений тією, –
Не мною. І тобі помщуся так!
Коханки попіл інкрустуй в камею…
Фатальна дівчинка.
Ошукана Медея.
Отрута – лік. Вінчальне віно. Знак.
13.10.11
|