Долоні мужа пестять не мене –

Химерну жрицю з присмаком шафранним,

Одвічну діву, відьму безталанну.

Хто клятву зрушив – кари не мине:

Зело зміїлось-лащилось сичанням.

Колхіди ніч бездонна і туманна –

Тоді в мені ярів чудним вогнем…

Каміння плит заковтує сліди,

Кривавить лоно, з горя спорожніле.

Ставрована, відторгнена, безсила,

Безумна я. Бездомна я. І ди-

ригує інша, ледве-що-дозріла

Так хижо білоперсо-стегнобіло,

Твоїм недбало мовленим: Іди!

Феміна, зранена в самиці шал,

Беззвучний рик судомно корчить тіло, –

Суцільний біль болючий. Обважніли

Камінно руки, серце і душа.

Фантомно вільна, сплакано-безкрила,

Підбитим птахом терпла і німіла…

А ти цього не бачив. Ти мовчав…

Я сонце світу виліплю навспак,

Злечу драконно-жаскою зорею,

І знищу всесвіт, створений тією, –

Не мною. І тобі помщуся так!

Коханки попіл інкрустуй в камею…

Фатальна дівчинка.

Ошукана Медея.

Отрута – лік. Вінчальне віно. Знак.