Душа кровоточить, пульсують роз'ятрені рани Від наших власно'руч змайстрованих нами ж розп'ять, Хробак гріхо-творний вгризається в душу безтямно, А спокій увесь видувають вітрища сум'ять.
На стінах душі вицвітають картини про вічне, Горять образи' у святинях. Земля попелищ Волає у небо, мов Господу дивиться в вічі, Благаючи в нього " Коли ж від людей захистиш?".
Та слІзьми розкаянь давно вже ніхто тут не плаче, Лишень кровоточить поставлена кимось свіча. Яких ще, Людино, потрібно кривавих означень, Аби навернулась до своїх одвічних начал?!...
Вже час пошматовану, зболену душу сто-винну Зцілити від скверни, омивши в джерелах святих. Завмерли в чеканні ікони. Чекають Людину. Та доки нема ще - кривавлять тривожно зі стигм....
"Душа кровоточить, пульсують роз'ятрені рани Від наших власно'руч змайстрованих нами ж розп'ять" - дуже правильно сказано, Наталіє! "криваві означення" у кожної людини свої, СВІЙ ШЛЯХ...до одвічних начал. Будемо сподіватися...що зцілення душі все-таки відбувається. Дякую, Наталіє, за глибокі роздуми
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
