******* Засумніли в парку тіні ліхтареві, Де ми вчора грілись в сонечка теплі, Стало зимно в лапи скам'янілим левам, Що сидять віками на сирій землі. Ось вже й забіліло, грудень на світанні Виклада в пюпітри оберемки нот, Ніжність ночі-зваби будить всі бажання, Що летять у віршах до ясних висот. Відгоріла осінь, а у наших скронях Музика пульсує дивна відтепер, Серце розтривожив в ритм своїх симфоній Любий наш Маестро із небесних сфер. Поцілункопадом укриваймо губи, Всепроникним словом звеселім серця! Відчуваєш, Милий, небо нас голубить, Схоже, білий янгол побував в гостях... Нині Хтось незримий, але вже відчутний
Прагне в світ пробитись, зерням прорости,
І для нас постати існування суттю,
І звести між нами в Вічності мости...
Замерзли в лапи леви й поети мерзнуть в лапи - Дрижать вони узимку, шикують рими в ряд. Від холоду у лапи що може врятувати? Когось гаряче пиво, когось цілункопад...
Нині Хтось незримий, але вже відчутний Прагне в світ пробитись, зерням прорости... Глибокі думки, щедрі гостини слова і Твоя впевнена поетична хода! Хай поцілункопадить Тобі, Наталю!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
