Я гадаю - осінь тут не винна, Що марудить світом люд земний. Чи втекти від себе ми повинні, Чи провина неба, що хмарини Його роблять сірим і сумним?... Не підсудні - вирок вже у силі, Набирає обертів злий рок, Що не день - цунамі десь накрило, Що не ніч - пітьма здіймає крила, - Людство не затямило урок, Що його життя підносить в соте, І чи стій, чи хутко утікай - Не встигаєм втрат складати в соти, Світло душ втопили в тьму болотну, Світ довкруж - вируючий вулкан... Так, насправді рай і пекло поруч, І одне, і друге - справа рук Й душ людських, що нелюбов'ю хворі, Шлях забули в небо неозоре, І за це приречені до мук. Ти гадаєш досі - осінь винна, Що тепло все вицюркало вже? Та повір, між хмар є небо синє, Десь в безликім натовпі - Людина, Що шматочок Раю береже!
Дякую, Юрію, та не треба боятися говорити відкрито про свої думки, від цього ж моя реакція зовсім не зміниться, бо кожне моє слово нині має для мене певну вагу, має певні вібрації, котрі я намагаюсь донести до світу і людей, я вже давно не кидаю слів на вітер лиш для того, аби красуватися, і тому з легкістю не зречуся жодного свого слова, з котрим звертаюсь до людей... але Вам важко це зрозуміти, не знаючи зовсім автора, як особистість... та все ж дякую!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
