У кожній Людині На денці у серця Є крихітка раю, - Ти знаєш чи ні? То чом безупинно Шукаємо жертву, Її роздираєм, Немов на війні?! Вростає байдужість У нас споришами. "Яке милосердя? В нас ера вовків!" - Ти кажеш, мій Друже, Без тіні розкаянь, І в голосі твердо Відлунює гнів. Не слово - цикута*, Жалі в небо квилять, Довіра на друзки, Мости у вогні, Душа на розпутті, Надломлені крила, І двом - надто вузько На стежці одній... Для ближнього стигне Отрута в бокалі - Традиція давня Людської пихи. Кривавляться стигми, "Світ надто лукавий!" - Таке виправдання Лишень для слабких. В життя круговерті Стираються грані Між світлом і тінню, Між добрим і злим, Втрачають опертя Людські сподівання На вічне й безцінне... Суцільні вузли Надміцно сплелися У сітях омани, Що згублені душі Затягує в вир. Лиш янголи в висі Скривавлені рани Оплакують дужче, Аніж до сих пір...
Людино, одужуй! Сама ж собі лікар, Пусти в душу світло, Збори в собі зло! А знаєш, мій Друже, Мистецтво велике - Ненависть зцілити Любові теплом! Цикута* - отрута, яка зафіксована в анналах світової історії, як речовина, якою отруїли в свій час великого Сократа...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
