Гарно написано. Чесно кажучи не надіявся на таку увагу до своєї скромної особи, але приємні враження від художнього підходу, захмарюються, наявністю двох слів , які на даний момент не належать до української мови. Це зокрема слова рида і прагнім. Але можливо, ці слова приживуться , і наші внуки, будуть вживати ці слова, і навіть не будуть знати про ті темні часи, коли такі неосвічені люди, як я, могли не сприймати прогресивної думки. А можливо і навпаки. Все залежить від суспільних тенденцій. І щоб майбутнє не стало таким яким я не хочу його бачити, я говорю про те що мені не подобається, незалежно від того чи подобається це комусь чи ні, тому що саме в розмаїті думок народжується правильна, або така яку поділяє більшість. Але бурхлива реакція на мої публікації, можливо недосконалі і видавлені з себе, говорить про те, що все-таки існує предмет спору чи суперечки, і раз він вартий уваги таких поважних особистостей як деякі автори даного сайту, то такій скромній особистості як я, не лишається нічого іншого як іти далі, бо дороги назад немає.

Юрію, якби ви й справді вважали себе такою вже скромно особою - то не те що не бралися критикувати тут відомих поетів ( я не про себе), а й взагалі на цей сайт не наважились завітати. А раз ви вже тут, то ви - рівний серед рівних, хоч і з меншим поетичним досвідом. Це вже великий плюс - ви визнаєте власні помилки (хоч жодного виправлення я й не помітила, навіть тоді, коли я виправила вам усі коми), та нехай, цей ваш вибір.
Щодо двох слів, які ви вважаєте неукраїнським - це скорочені форми дієслів, в українській поезії це надто часто трапляється, аби вважати це якимось недопустимим нововведенням, та оскільки ви вже неодноразово нам тут казали, що ви - математик, то я це незнання списую на те, що ви все ж краще почуваєтесь між формул... Читайте і научайтесь, якщо хочете, щоб і до вас прислухались!
Дякую за ґрунтовний коментар!

Лиш справжнє важить - збагни нарешті,
поглянь в глибини
до свого серця - там під арештом
сидить... Людина!

Ото й усе, що варт розуміти кожному...
Істинно, Наталю...

Дякую, Лесенько, завжди здогадувалась, що Ти - мудра жінка!

Дякую, Наталю, за вірш, за відверту розмову з цим чоловіком.

То ж не плекаймо свою бездарність,
хоч світ й лукавий,
шануймо птаху понад-захмарну,
не прагнім слави.
Лиш справжнє важить - збагни нарешті,
поглянь в глибини
до свого серця - там під арештом
сидить... Людина!

Золоті, істинні слова!!!

Та нема за що мені дякувати, ми всі тут відверті, проблема лиш у тому, що деколи розмовляємо на інших мовах, або ще гірше - чуємо лиш себе одних... така людська природа, на жаль...

Добре сказано, Наталю! Тільки мені здається, що ми стукаємо у двері, на яких висить замок...

Таєчко, жодний хворий не видужає навіть під руками геніального лікаря, якщо сам не матиме волі до власного зцілення...

Лиш справжнє важить - збагни нарешті,
поглянь в глибини
до свого серця - там під арештом
сидить... Людина!-сильно сказано. Є над чим задуматися і є що проаналізувати.

Лиш людям зазвичай важко буває розпізнавати справжнє і фальшиве, деколи ціна помилки буває надто високою...
Дякую, Наталю!

відповідь на
"ЛИШ СПРАВЖНЄ ВАЖИТЬ"

Я не ґвалтую Риму,
Бездушно у пітьмі,
Про неї, як про Приму,
Співаю я пісні.
В словесному театрі,
У кожного є роль,
Ми всі чогось, та варті ,
І бідний, і король.
Хтось з кафедри говорить,
За покликом душі,
А хтось натхненно творить,
Довершенні вірші.
Хтось пише так як вміє,
Іще з юнацьких літ,
Неологізми сіє,
В літературний світ.
І Критику, вороже,
Немов це фінський ніж,
За критику охоче,
Засуне гострий вірш.
Ще й скаже що бездушний,
Цей Критик у душі,
А потім словом гучним,
Утопить у багні.
Не спробує почути,
Поставить зразу штамп,
Словесної облуди,
«Душевний Арештант».
Та кажуть - кожен судить,
Собою цілий світ,
І той хто словом блудить,
Іще зазнає бід.
Бо кажуть - що посієш,
То тільки і пожнеш,
Якщо співати вмієш,
Душа не знає меж.
А отже у темниці,
Душа в того сидить,
Хто у чужій зіниці,
Сміття знаходить вмить.
Бо в дзеркало дивитись,
Немає в нього сил,
Не визнає що змити,
Пора зірковий пил.