Наталю, дуже гарно, живучо...хоч ЛГ дуже непросто...
А мені чомусь прийши такі думки:

Я думаю, що я така…
Така…така…що аж єдина,
Але біжить ріка стрімка
І не з’єднать дві половини.

Любить – це краще, ніж забуть,
Але любов буває кара.
Забути краще вже мабуть,
Якщо страждальна вийшла пара.

Не треба слів, вони мовчать,
Коли сказать нема нічого.
Подій не треба зупинять,
Не в наших то руках ця змога.

П’янить дурман, як той оман,
Бо ти сказав – найкраща в світі.
Але туман… - розвієш сам,
Коли думки стануть роздіті.

Тамарочко, дуже гарний вийшов віршик, такий "дурманистий" Та в моєму вірші щоправда любов вжита дещо в ширшому розумінні, це любов між батьками і дітьми, братами і сестрами, між ближніми, між друзями, ну і на кінець між чоловіком і жінкою, тут в мене межі трохи розширені... Та все ж за такий коментар дуже дякую!
А цей вірш написаний пару годин тому одній моїй близькій подрузі, як відповідь на її вірша, якого вона вночі написала, як коментар на мого вірша, якого я написала вчора...

Я зрозуміла глибину змісту твого вірша, Наталочко. Це під настрій в мене щойно народилося моє...Дякую!

А у когось після прочитання Вашого народиться його...все в цім житті взаємообумовлено...