два голоси.
Надія Дейнека і Олексій Тичко.
Я заблукала в лабіринті снів і мрій,
несила опиратися коханню.
Ти пригорни мене до себе і зігрій,
Вже стільки весен я була в чеканні.
Гарячий подих... Ніжний дотик рук.
Пливе по тілу. Серце завмирає.
Ти в божевіллі чар солодких мук.
Я - у полоні неземного раю!
Ми розчинились в мареві бажань,
Злилися в щасті під покровом ночі.
І вже нема ні страху, ні вагань.
Я з лабіринту йти назад не хочу...
***
Ти залишайся ще надовго в лабіринті,
ще пригортайся і торкай мене в цю мить.
Тіла і душі для кохання в нас відкриті,
не наша осінь за вікном щось гомонить.
Гарячий подих, ніжні фарби насолоди,
по тілу руки, для яких нема межі..
В полоні чар від ще невтраченої вроди,
питаю: "Ти це, чи осінні міражі?".
Якби навічно залишатися в тенетах,
у царстві світлім насолоди і бажань,
щоб потонуть в яскравих піках і моментах,
піти з реальності надовго, десь за грань….
07.11.09.
| 
