Сльози падали на вікна, За дверима час розтанув, У приречені світання, У слова давно вже звиклі. Тихнуть поверхи й дороги, Гаснуть фари у калюжах, Шурхіт, шепіт, тінь недужа, Мертві хвіртки, огорожі. Розсипаєм вправно бісер У вигадливий орнамент, В давній вписуєм пергамент Слів багато – суті мізер.