В мене набирається весна. Набирається, як дощова вода, як веселий капіж з ринви. Вона набрякає і розростається, як брунька вербових "котиків". І це вона лоскоче ніжністю, це вона не дає душі спокою.

Ще у січні, заледве минули різдвяні свята, я її почула. Маленька синичка віддзенькувала весною, цінькала тонко, сонячно і весело. І я почула в собі отой перший порух весни, наче перший порух дитини. Відтоді змінився настрій, думки, бажання. Помалу, поступово, але я ставала іншою. Бо все те витворювала зі мною весна.

То вибухала у мені несподіваним сміхом – і я сміялася так легко і дзвінко, так щиро, як колись давно, іще малою.

То жартувала – візьме  і залоскоче у мене в животі – і я його миттю підтягую,  просто таки на ходу. Аякже, треба бути стрункою, виправляти поставу! Поскидаємо зимові пальтечка – і що, носити оті обвислі "карнизи" навколо пояса? Ні, не дамся!

І ще вона любить отак, як діти у школі на перерві, побешкетувати – то штовхне плечем, то підніжку поставить моєму серцю. І воно, розгублене, завмирає, ніяковіє, озирається довкола. Чи навпаки, збивається з ритму, товчеться прискорено і збуджено, стрибає карколомними зигзагами, пориває усе тіло до руху, до змін.

У голові моїй, у думках сколотила весна цілу революцію. І ці думки усі кричать голосно і чомусь одночасно, намагаються захопити свідомість, воюють одна з однією. Але серед них народилася уже ота, справжня, весняна - прозора-прозора, наче крапля води, сповнена неба і бажання жити. Вона не кричить, вона мовчки дивиться великими очима на увесь галасливий натовп – він замовкає.

І тоді вона починає співати голосом маленької синички, голосом несподіваної, але такої очікуваної радості – скоро весна!

P.S.

Додатково мушу вам повідомити: наступили фатальні незворотні ознаки неминучої весни – я купила собі нові мешти на високих обцасах!!!

Уррраааа!!!

Весна уже зовсім близько!!!