- І чому це ви дивуєтеся, що я грядку під вікном тримаю? Питаєте, навіщо? А бур׳яни таки треба смикати час від часу – і зарядка тобі, і з землею поспілкуєшся. Гляди – і щось може і вродить на тій грядці ненароком, а щось тебе і порятує, – Людка посміхалася у всі свої пухнасті щоки. Компанія, яка зібралася в честь презентації нової збірки поезії, вже трохи потепліла від спілкування та гарного градусу. Тому і теми для обговорення пішли уже поетично-приземлені- про натхнення, яке приходить у вигляді чужих красунь до рідних чоловіків. Усі пожвавилися – у кожного була купа своїх історій – про когось або навіть і про себе. А Людка чомусь так несподівано заявила: - То все тому, що люди не тримають грядки під вікном. Що дивуватися - місто! Ех, дівчата, та у всіх буває, і чоловіка свого я теж застукала. ну, не геть голого, але таки закрився з коханкою в хаті.Було! Але я у нього коханку одбила. Грядки помогли. - Це як? –аж засовалися на місці від цікавості жінки за столом, а чоловіки і про чарку забули, так несподівано прозвучала її фраза.
І Людка стала розповідати.
Усе відбувалося дуже звично. Ми з чоловіком щойно рік, як одружилися, ось уже Господь і дитятком нас обдарував, я – уся в домашніх клопотах, пелюшках і баняках, а ці – Люся і Богдан часто заходили до нас у гості, у них донька уже велика, десять рочків, тож ділилися досвідом і порадами, і я щасливо розквітала від їхніх теплих і доброзичливих слів . Несподівано накотилися глобальні проблеми – у державі гримнула криза, пропали продукти, накотилися славнозвісні дев׳яності... Чоловік "крутився", як тільки міг – то поїздка до Білорусії за дешевим маслом та індиками, то він до Польщі чкурнув на перепродаж, то до Румунії... І завжди ставив мені у приклад Люсю, яка супроводжувала його у всіх комерційних поїздках: "Вчися, як гроші заробляти! Бери приклад з Люськи!" Ох, як мене злила ця фраза! Я сама така красуня і розумниця, а він мені якусь Люську ставить в приклад? Але невтомна парочка – мій Дмитрик та Люська знову щось придумували, їхали то до Москви за спиртом "Rojal", то іще в якусь глушину за дешевими махровими рушниками.
Від усієї цієї метушні я вирішила трохи сховатися - на літо вибралася до своє мами, забрала дитину на свіже повітря. Приїжджав чоловік до нас раз на тиждень, а то і рідше, бо – комерція, треба заробляти гроші, от і добре було. Тільки не спить лихо, поки тобі тихо. Якось я повернулася до Львова несподівано, і тут мене перестріла моя сусідка, пані Зося, Царство їй Небесне, нині вже покійна. Чомусь вона дуже агресивно сприймала нашу подружку Люську. Не любила – і все. - Ти, дитино, дивися, бо вона от увечері прийшла до хати, а потім я і не бачила, як виходила! Я заспокоювала її підозри: - Пані Зосю, та то вони з Дімкою мали їхати в Мінськ нічним поїздом, вона завидна до хати і прийшла, бо від нас же до вокзалу ближче, аніж він неї. Самі знаєте, як ввечері добиратися – транспорт погано ходить, можна спізнитися. То вони удвох тут на поїзд чекали.. Все добре. Але моя пані Зося тільки невдоволено крутила головою, не вірила таким моїм поясненням. А я чути не хотіла – навіть думки не припускала, що мій чоловік може мені зраджувати. Хоча... знаходила і простирадла з дивними плямами, а коханий мій сказав, що то ненароком чай вилив...Не могла навіть припустити нічого поганого. Наївне зелене дівчисько, по вуха закохане у свого чоловіка)
Нарешті я вже вийшла на роботу, дитинку – в садочок, стала іще більше крутитися, швидше. Одного разу в обідню перерву забігла на базар, побачила дуже гарні сандалики для дитини. А грошей не вистачило. Подумала - встигну іще збігати додому, візьму гроші. Прибігла, щаслива і захекана, відчиняю двері своїм ключем – не відчинаються. Я знову – що таке? І наче світло видно з-за дверей... Мушу пояснити, що у наших дверей була така особливість: якщо їх закрити на англійський замок зсередини, то ззовні їх відчинити було неможливо. Іще не вірю своїм очам, дзвоню і стукаю - ніякого руху. Уперта, я побігла довкола будинку. Ми тоді жили на першому поверсі, то я забігла на город і зі своєї грядки намагалася заглянути у вікно. Взялася руками за підвіконня, підтягнулася, а з того боку вікна на мене дивиться...стривожена Люська. Отак! Приїхали!
Пам׳ятаю, як у сповільненому кадрі, я дуже помалу поверталася назад, до дверей. Тепер вони уже були відчинені. Люська вийшла до мене на кухню. І так спокійно, доброзичливо стала розпитувати, а чому я так несподівано прибігла в обід додому, що я аж сторопіла. А вона усе розказувала, що подумала, що то дзвонила у двері якась її подружка, яка її дуже дістає своїми розмовами, а тут із Дімою вона хотіла обговорити якусь важливу справу без постронніх. Ой, а по чому ти бурячки брала, ой, дивися які ти гарні вибрала ... і щось молола, молола без угаву, а муж мій коханий сів у кімнаті за столом і, похнюпивши голову, мовчав, мовчав, мовчав....
Ну не могла я тоді промовити нічого - ані слова. Отак от, на німо, підійшла до нього, взяла за потилицю і штуркнула долонею його голову. То такий незграбний, дитячий був жест – ех ти...Але Дімка голови не підняв – і я мовчки пішла геть. Все було ясно.
Ну що ви дивитеся на мене? Що тоді зі мною коїлося? Як я дожила той день на роботі? Які думки мене розривали? Не можу навіть описати. Нікому нічого тоді не сказала. Так було соромно за чоловіка. Прийшла додому, мовчки переодягнулася . Знаєте, тільки тоді я оцінила, яке ж то щастя – мати город у себе під вікнами! Пішла я тоді на грядку... Ох і дісталося моїм бур׳янам! Висмикувала їх, аж гуготіло мені за плечима, тільки мигтіли зелені стебла і земля. Недаремно кажуть, що земля – рятує, дає силу. Раптом чую – хтось стукає по склу. Розігнула спину, дивлюся – а то мій чоловік у шибу стукає, рукою махає, на вечерю кличе. Отакої! Щоб чоловік, мій, та ще й вечерю мені приготував – то було таке диво, наче півень курчат висидів! Прийшла. Вмилася. А на столі – картопелька, віночком викладена, кропчиком присипана, краса несамовита і смачна! Це вже був вирок і присуд. Можа було б про щось питати і виясняти стосунки, але ота похнюплена чоловікова голова в обід та ще й несподівана вечеря були повним визнанням вини. Я питати не могла уже нічого.
Ну і що ви собі думаєте, Люська зникла з обрію після цієї історії? Ні! Вона грала свою роль, наче не було нічого. І далі приходила до нас в гості, і чоловік метушився, готуючи їй чай. Або мене ганяв по кухні – та ворушись, люди прийшли до хати. Ох, як я лютилася, як мені хотілося щось таке в׳їдливе їй сказати. Але розуміла, що момент втрачено, що програла я, законна дружина. Вечері мені вже чоловік не готував, все увійшло в старе русло, а я навпаки- принижена, бо запобігаю коло Люськи... Бо так командує мій чоловік. Ну і що, буду їй коси висмикувати? чи викрикати по вулиці за нею? Не вмію такого.Та й пізно. Що робити?
І тоді я згадала фразу, яка промуляла мені усю голову: "Бери приклад з Люськи!" Добре, так і буде. Як скажеш, коханий! І я перестала поводити себе, як ображена жертва. Як доброзичлива господиня, я бралася перша догоджати незваній гості смаколиками на столі. Але, крім того, тепер я стала брати ініціативу у свої руки. "Слухай,- приставала я до Люськи - ти казала, що вмієш в׳язати отаким узором на два кольори, безрукавочку, покажеш мені?" Поки мій муж повертався з перекуру, я вже встигала витягти спиці і нитки, і кінець вечора був заповнений посиденьками на тему в׳язання, узорів, якості нитки, як розраховуаати розмір,та чому тягнеться нитка у виробі. Наступного разу я просила у Люськи рецепт її знаменитиго рулету з булки, і вона мені ретельно диктувала, а я перепитувал усе по кілька разів, аж поки мого Дімку не починало нудити від бабських розмов – і він ішов курити.
- А що, то правда, що м׳ясо треба маринувати перед тим, як робити відбивні? - Чуєш, чуєш, Люсь, а що робити, як у дитини висипка? - Слухай, а як ти спілкуєшся зі свекрухою? Я от уже деколи не витримую... - Знаєш, а в мене голубці не вдаються так смачно, як у мами. А як ти їх робиш?
Появу Люськи я вітала, як прихід сонечка, встрявала у всі її розмови з чоловіком – і перебирала всі теми на себе. Колись Дімка навіть буркнув мені, що я мордую Люську своїми допитами і теревенями, а я тільки здвигнула плечима – ти ж сам сказав – учися у Люськи. Добило мого мужа те, що навесні я повела Люську на свого городика, якого він терпіти не міг, і ми там заклопотано радилися, що і де мені садити, чому тут кислий ґрунт і як із цим боротися.
Отак от, мало-помалу, кожен прихід (тепер уже моєї!) Люськи до нас додому супроводжувався моїм радісним щебетанням, я уже читала їй свої вірші, вона захоплено мене слухала, розказувала мені про свої проблеми, давіть ділилася таємницями. Я стала знати, які у неї з׳явилися нові "об׳єкти захоплення", які проблеми з колишніми коханцями, як дає раду у сім׳ї... Люська стала моєю подружкою. А крім того – Люська стала хвалити моєму чоловікові... мене. Бо от яка я у нього гарна і цікава жінка і як йому зі мною пощастило.
А далі – Богу дякуючи – доля розвела і Люську, і мого чоловіка у спілкуванні на різні орбіти, вони стали дуже рідко бачитися, у неї були свої клопоти, а у нього – свої. Отака бувальщина. А по-правді – зробила я тоді висновок для себе - чоловіка треба слухатися.Якби не послухалася тоді – де б ми з ним досі були? Вчися у Люськи, еге ж? А ще, знєте, пораджу вам щиро – заведіть собі грядочку попід вікнами. Так, на всяк випадок. Помагає!
Любо, пам'ятаю!Камін, вірші, розмови про життя -буття і серед них і ця, не проста ситуація в житті реальної людини.Особливо мені сподобався фінал, не емоціями вирішувати проблеми потрібно, а мудрістю, на жаль, не всім це дано!Сподобалося оповідання.
Дякую, Олексію, рада, що в письмовій формі виклад не розчарував. Маю питання суто технічне - як вносити правки у свої тексти? Я трохи блудів полишала ...
Ай молодець, Любонько! Гарне вдалося оповідання, з перцем, з гумором, з мораллю, з чудовою мовою! "То було таке диво, наче півень курчат висидів..." - оце так порівняння! І назва сподобалася, суть відображає - знову ж таки, з гумором і з наукою Дякую за прочитане! Вітаю з прозовим дебютом на "Натхненні".
Любо, класно! Тільки це я про написане. А насправді...це дуже непросто, перш за все тобі. Не кожна б так змогла... А про грядку ти ще й як права. Це порятунок! Від усіх проблем. Перевірено! І бур'янам дістається, і емоціям можна дать волю...на всі навкруги, що до людей не дістають.
Мудра жінка завжди на висоті! Сподобалося, як вона зло зганяла на буряках. Любо, "пухнасті щіки" я б змінила на "пухкі". Дуже цікаве оповідання, спонукає до роздумів: "А що б я зробила у такій ситуації?".
Дійсно, Тамаро, оповідання спонукає до роздумів...І думаю - бувальщина має продовження.Сподіваюсь, Любо, що все пережите було того варто і грядочка твоя не слугує більше "Так, на всяк випадок...". Чекаємо, Любо, на продовження. "Сумувала грядочка", наприклад
Напевне, таки буду писати продовження, бо отримала такі несподівані відгуки - і тут, і на ГАКу, і на ПМ, і на роботі - від куми моєї)) Така тема поотребує подальшого розвитку
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Ай молодець, Любонько! Гарне вдалося оповідання, з перцем, з гумором, з мораллю, з чудовою мовою! "То було таке диво, наче півень курчат висидів..." - оце так порівняння! І назва сподобалася, суть відображає - знову ж таки, з гумором і з наукою Дякую за прочитане! Вітаю з прозовим дебютом на "Натхненні". 
Кума...Може бути гарне продовження 