Я з іншого і
племені, і роду, -
Валдайський край –
колиска прабатьків,
І я дитя російського
народу,
Мені близькі і мова
ця, і спів.
Та видно так розпорядилась доля,
Що Україна прийняла
наш рід.
Там дорогі могили
біля моря
І у Карпатах теж
лишився слід.
Мене малу зростила Україна.
-
Тут перші кроки, тут
моє життя,
Тому вона така для
мене мила,
Люблю, люблю її до
забуття!
Захоплена історією
краю,
Всмоктала мову і її
пісні,
І запах запашного короваю,
Колосся жита золоті
й рясні.
Я мови прабатьків не
забуваю.
«Продала рід свій» -
скажуть. – Ні, не те!
Але я й іншу мову
поважаю.
Для мене це – велике
і святе!
Не розумію я мужів
тих «славних»,
Що розчерком єдиним
від пера
Зіпхнули мову із
основ державних
У ейфорії з криками:
«Ура!»
Хіба без мови
Батьківщина буде?
Хіба без пісні нація
жива?
На милий Боже!
Схаменіться, люди,
Бо Україна для усіх
одна!
|