(переклад)

          Все відібрали:  силу і любов.

          Нелюбе місто полонило й тіло,

          Що сонцю не радіє. Наче кров

          Моя давно на лід закрижаніла.

          Веселу Музу я не впізнаю:

          Сидить сумна і слова не промовить,

          Лише голівку у знемозі хилить,

          Заквітчану вінком, на грудь мою.

          І тільки совість більше з кожним днем,

          Шаленіше данини вимагає.

          Обличчя затулю, скажу одне…

          Та виправдань і сліз я вже не маю.

***

           Всё  отнято: и силы, и любовь.

           В немилый город брошенное тело

           Не радо солнцу. Чувствую, что кровь

           Во мне уже совсем похолодела.

             Веселой Музы нрав не узнаю:

             Она  глядит и слова не проронит,

             А голову в веночке тёмном клонит,

             Изнеможенная на грудь мою.

       И только совесть с каждым днём страшней

        Беснуется: великой хочет дани.

        Закрыв лицо, я отвечаю ей…

        Но больше нет ни слёз, ни оправданий.

                       Севастополь.1916год.