Там, де пахне солодко аїром

І ряскою берега укіс, -

Над водою віти розчепірив

Непокірний віку верболіз.

Будь – коли приходячи до нього,

У шуканні стишених кутків,

Я вчуваю в шумі листя стогін

Напівсонних, трухлих стовбурів.

Так мене суглоби їхнім болем

Непокоять довго опісля,

Що здаються руки мимоволі

Струдженим під бурями гіллям.

Їх щоденне кволе коливання

Із думками йде у різнобій,

Як надії перші та останні

В зболеній свідомості моїй.

25.02.12.