Ох, Вікторе, хочеться вірити, але чомусь все менше і менше оптимізму з приводу гарного майбутнього нам і дітям...Хоч що мені кажи, але причин для радості не бачу!

Олексію,як би не хотілось та з тобою можна погодитись...
Але в вірші відчувається така трепетна любов до своєї Батьківщини, яка вміє говорити так, щоб її порозуміли і віддано берегли, адже помисли у неї добрі.А все інше...Воно йде далеко не від тих, хто сьогодні отак написав і доніс до нас, ти ж цим теж погодишся. Спасибі Віктору. Ми не можемо берегти нашу Україну у глухій байдужості.Не будем опускати руки.

У мене до Віктора претензій нема, що відчуває так і пише, скоріше претензії до самого себе...

Та я ж не про претензії, Олексію, ні до Віктора, ні до тебе. Ти правильно говориш, ми навіть повинні виставляти їх до себе, кожен! Але, на жаль, це роблять не всі, тому так і виходить.У кожного з нас своя місія, свій Хрест...

Дороги різні, але напрямок один для всіх...

Не переймайся...))

Дякую тобі, Тамаро, за розуміння.

В тебе, Олексію, таке відчуття тому, що ти думаєш про свій час, а цього ніколи робити не варто - подібні думки нікому не додають радості...

Та ні, у мене такі думки, бо я дивлюся сьогоднішні новини, а мені, людині не байдужій до цих процесів, просто болить...

Ось через день - другий я, Олексію, розміщу "Ворожіння", і ти відчуєш мої справжні думки.