Стікає золото поволі

Із клена в твій понурий двір.

Озвалась радість мимоволі

В тобі журбі наперекір.

Пожовкле листя під ногами

Про цвіт весняний розповість.

Ти не за мене вийшла заміж

І я в дворі твоєму гість.

Ніяковієш ось на ганку

В своїй щасливій самоті,

Як і тоді – весняним ранком

Удвох зі мною у гурті.

Коли, іще не охололий,

Своїм чуттям не знав я мір…

Стікає золото поволі

Із клена в твій холодний двір…