М’якої осені згасаюче тепло Щодня в туманах розпливається і тане. Імлиста далечінь, як помутніле скло, Притишено стоїть у полисках багряних. Спиває сльози мжички перетлілий шлях Там, де дуби розхристані уздовж узбіччя. Мережиться словами смуток у рядках Тоді, коли дивлюся осені у вічі.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
