Пливло життя в байдужій веремії

Між берегів похмурих щодоби,

А я тобою жив, тужив і мріяв,

По вінця повний радості й журби.

І ти прийшла учора, як відлунок,

Зітхань та мук моєї самоти, -

Спізнілий і безцінний подарунок –

О, як тепер тебе уберегти

Небачено красиву від омани

Звабливих поглядів чужих і слів,

Якщо поети зараз не в пошані,

А безталанні, знаю, й поготів?

Тож не всміхайся в сукні сніжно – білій

Очима загадковими з – під вій,

Що я тобі такий незрозумілий,

Неначе вірш оцей останній мій…

09.11.12