Дуже гарний і щемний твір, Вікторе!
Тільки гляньте отут -

Як мисливцем злякана лелека

Відлітає стрімко від води...

Може "зляканий лелека", чогось мені здається, мало би бути так...

Так лелека ж чоловічого і жіночого роду, Аделе...
Дякую тобі.

Ох, на жаль я не філолог, тому не буду сперечатися. Сподіваюсь, що ви праві, хоч на слух мені чомусь уперто не сприймається.

Я в тлумачному словнику дивився - все вірно...

Справді, лелека буває і жіночого роду, Вікторе. Тільки от рима "лелека-далеко", хто тільки неюне римував. Я вперше років тридцять тому, а ще раніше зустрічав її у пісні і вірші Дмитра Луценка "Хата моя біла хата". де є слова: "Мріє вона так далеко
В небі крізь синю парчу,
Мамо, до Вас, як лелека,
В горі і в щасті лечу".

Краще: Як мисливцем злякана журавка,
Відлітає стімко від води.
Швидко утекла ти, нече мавка,
Наче юність перша, назавжди.

Вибач за "отсебятину" але на риму "лелека-далеко" треба років на 20 накласти табу. А все інше прекрасне, чудовий вірш і закінчення супер. Вірш вистражданий і зачаровує!)))

Ярославе, я тебе чудово розумію, але вже як є...
А вірші Д.Луценка, друже, сам дуже люблю, правда...

"Ти навчила вірності й любові
Довгою розлукою мене! " - логічне завершення. Гарно, Вікторе!

Дякую тобі, Тамаро, за добре слово.

Щось недосяжне, та все ж Ваше. Дуже гарно.

Дякую тобі, Андрію, за добре слово.