Мов побував у рідному селі, Омитім сонцем, вітром і росою, Коли в лице війнуло звіддалі Настоєм трав і прілістю ріллі, Впереміж із пилюкою рудою. Навіяло… Сипнуло… Потягло, - І без вина у споминах сп’янило Мене не обміліле джерело Думок про хати отчої тепло, Яке моя відсутність не згасила. 27.03.12
Категорія: Віктор Кучерук | Додав: Did (30.03.2012)
| Автор: Кучерук ВікторE
Правда твоя, Вікторе, іноді запахи нагадують про щось рідне. А у мене ще буває таке, що просинаюся від якихось звуків і на хвильку не можу зрозуміти де я: у мами, чи тут, вдома...
Так защеміло щось у грудях, як ніколи, бо ще з дитинства двір знайомий, дорогий. Цей запах яблук, запах сіна із діброви, що на порозі зустрічає запашний...
Дорога в степ, запилена і спрагла, У кожного вона своя була, Нам всім чогось рішучості забракло Не стать на ту, що повела з села. Тепер, коли вже побліли скроні, Ми всі у ностальгії у полоні... Село вмирає, о жорстокий час! Може, й тому, що там немає нас...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
