Колись тобою вишиту сорочку Ношу донині радо на плечах. Вона, як вишня в нашому садочку, Леліє вік в яскравих кольорах. Вона узимку тіло зігріває, А в спеку – в прохолоді береже, Хоч полиняло полотно до краю І стала пряжа тоншою уже.
Між пасовиськ одвічних і дібров, Нарешті спину я в житті розпрямив, – Свою сорочку одягнувши знов, Прикрашену умілими руками. Тверезий нині, в юності - п’янкий, Родився, кажеш, я у ній та виріс Для друзів непідхоже говірким, Для тебе, мамо, аж занадто щирий…
Прошу тебе – не гнівайся, не сердься І за прозріння пізнє не жури, – Неначе кров, киплять навколо серця Твоїх надій нитяні кольори. Вони мені свідоцтва незабутні Твоїх одвічних помислів і мрій Про те, щоб йшов нескорено - могутній Весь вік свій у сорочці осяйній.
Між пасовиськ одвічних і дібров, На Україні спину я розпрямив, - Сорочку милу одягнувши знов Ту, що колись подарувала мама. Тепер тверезий, в юності – п’янкий, Я в ній родився отаким і виріс – Для когось непідхоже говіркий, Для тебе, рідна, споконвіку щирий…
04.08.12
Категорія: Віктор Кучерук | Додав: Did (05.08.2012)
| Автор: Кучерук Віктор
теплом таким цей вірш сповнений...читаючи його, я пригадав свою бабусю...бабусі,мами-то наші наставники, підгрунтя мудрості,любові і добра нашого життя....дякую,Вікторе, за вірш!!!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
