Душі моєї дивний устрій

Лиш той поволі пізнає,

Хто в неї дивиться, як в люстро

На відображення своє.

Немає в ній ні зла, ні бруду,

Ані омани сліпоти –

Хмільними чарами облуди

Її не вдасться обплести.

Вона не знає меж і впину,

І вирізняється на слух –

Вам не здається в цю хвилину,

Що ви її відчули рух?

Що, у нічному безгомінні,

Її тепло вас обняло,

І, наче сонячне проміння,

Зігріло вас і ваше тло.

І залишилось там назавше

Із вашим жаром пополам…

Душі людській тепло віддавши

Свою зігрію потім там.

09.07.11.