Перевтомлена
долею жінка,
Нагромадивши
спину мішком,
На порозі моїм
навколінках
Очманіло
заклякла смерком.
І сухими слізьми
оросила,
Захлинаючись
безладом слів,
Мої ноги,
морщаві й зопрілі,
А підлогу брудну
– й поготів.
Звідкіля ти з’явилась до мене,
Мов на землю
зійшла із хреста, –
Незнайома,
знедолена неня,
У стражданні
своєму свята?
Жебракуєш,
напевно, роками,
Від життя не
чекаючи див, –
Хто це, грішний
такий до безтями,
Так принизив
тебе й опустив?
Безпорадна,
незлобна, нужденна, –
Підведись, якщо
можеш, сама.
Обіприся, будь –
ласка, на мене,
Коли в тебе
нікого нема!
Увійди до моєї
квартири,
Вимий руки, до
столу присядь, –
Нагодую тебе,
втихомирю,
Не посмію
пустити назад!
Станеш другою
мамою й свідком
Наших спільних
здобутків і втрат, –
Ти цвістимеш
мені, як нагідка,
Моїй рідній
матусі під стать.
30.12.12
|