Перевтомлена долею жінка,

Нагромадивши спину мішком,

На порозі моїм навколінках

Очманіло заклякла смерком.

І сухими слізьми оросила,

Захлинаючись безладом слів,

Мої ноги, морщаві й зопрілі,

А підлогу брудну – й поготів.

Звідкіля ти з’явилась до мене,

Мов на землю зійшла із хреста, –

Незнайома, знедолена неня,

У стражданні своєму свята?

Жебракуєш, напевно, роками,

Від життя не чекаючи див, –

Хто це, грішний такий до безтями,

Так принизив тебе й опустив?

Безпорадна, незлобна, нужденна, –

Підведись, якщо можеш, сама.

Обіприся, будь – ласка, на мене,

Коли в тебе нікого нема!

Увійди до моєї квартири,

Вимий руки, до столу присядь, –

Нагодую тебе, втихомирю,

Не посмію пустити назад!

Станеш другою мамою й свідком

Наших спільних здобутків і втрат, –

Ти цвістимеш мені, як нагідка,

Моїй рідній матусі під стать.

30.12.12