Де віття вербове ще нижче обвисло І стали зелені листочки - руді, - Мені жабуриння запахло прокисле Дитинства повітрям у теплій воді. Завмер водограй кольорів мерехтливих І звуків мелодія стихла на мить. Повірити серцю хотілося в диво - Зуміє матуся мене знов родить! І я побіжу у густі верболози, Маскуючи в травах уміло сліди. Проллються на мене "зозулині сльози", А мати зітре всі свої назавжди. Я певен, що зможу іще раз прожити Життя, бо сьогодні замало мені Оцього смеркання короткого літа, Як гарного видива в доброму сні. Купалося сонце в блакитному небі І жаром іскрилася синя ріка. І боляче різала лезами стебел Натомлені ноги мої осока. 19.08.11
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
