Нема дороги вже назад З полону бабиного літа. Мов зорепад, каштанопад Летить з небес несамовито. І арфи осені звучать, Їх струни творять дивне скерцо. - Каштани до землі летять, Але відлунюються в серці.
Гарно, Василю! Мрійливо і трохи осінньо-сумно... От тільки я думала, що всі поети виставляють вірші відповідно... до пори року, "до сезону"... Але то нічого, вірш дає можливість помріяти про бабине літо. Дякую за вірш! Будьмо знайомі, Лариса Омельченко.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
