Так горіло у серці, та мусив мовчати тоді. В круговерті великих і менших життєвих подій Не помітив ні зраду спочатку, ні навіть листів. Може, просто до того я вірити в це не хотів? А, можливо, вона не діждалась мене із робот? В круговерті своїх не важких, та рутинних, турбот, У пелюшках по вуха, в борщах, у котлетах вона Стала швидко чужою. І зрештою, кого вина? Так горіло у серці, образа душила всього. Але я не пробачив її. І себе, і того.
"...не діждалась мене і робот?.." - щось тут особисто мені незрозуміло оте "робот"... Іще, - в рядку: - "І зрештою, кого вина?", - наголос в слові кого повинен падати на перший склад... Ледве не забув привітати тебе, Олеже, на сторінках "Натхнення"...
Олеже, вітаю Вас на "Натхненні"! Ви передайте своєму ЛГ (ліричному герою), що дружину треба підтримувати, допомагати, і що "не важких, та рутинних, турбот" - то неправда, турботи ті дуже нелегкі, і треба їй допомагати, і витягувати жінку - самому! - "з пелюшок"... А молодим мамам, з першим дитям - так особливо важко...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
