присвячую цей вірш моїй єдиній коханій Олі.
Оля, я тебе люблю!
Прости мене!

Ой, після такого гарного вірша серце може й розтанути!.. Мені пригадалася одна давня вистава, здається, грузинська: там наречений доніс свою кохану у весільному вбранні - до порога дому, а тоді поставив на ноги і каже: "А тепер - сама, щоб потім не казала, що це був не твій вибір. Сама переступи цей поріг!" Це мій натяк, Олеже, на Ваші рядки:
"А хочеш, донесу я на руках
Тебе у всесвіт, у життя, у вічність...." - Нє, хай сама дотумкає, що з Вами краще, і йде за Вами - слід-у-слід, або й поруч, або й попереду, аби лиш - самостійно і свідомо...

Спасибі
За підтримку, за розуміння, за щастя від коментаря!

Відвертий і щирий вірш...Наші відносини зі світом...Мені це близьке і зрозуміле.Навіть збірка носить назву"Наодинці зі світом"