Ярославе, виведе муза на папері не тільки печальні рядки, а її веселі... Гарний вірш!

Та виведе, друже, й веселі, неодмінно! Тільки чогось після радощів сум ось нахлинув, кат його бери!)))

Все проходить, все минає...сам такий, знаю.

Отож, після таких веселощів треба пожуритися трохи...))

Гарно, Ярославе! Хоча й із сумом...)

Якщо гарно із сумом, то це вже півбіди, як той казав! Дякую, Тамарочко!)))

Ярославе, якраз готую пісню до "ефіру", можливо сьогодні і буде.

Цікаво, заінтригував, друже!)))

Яка чуттєва меланхолія... Так, душа поета вже в передчутті осені і невідворотних змін у природі...Та все проминуще і осінь теж закінчиться. Хоча, як на мене, це чудова натхненна пора!

Спасибі, Наталочко! В літі живе зародок осені, особливо коли похмуро і йдуть дощі і дерева завчасно жовтіють, але і в осені бувають часи повернення в літо! І що все минає - правда. Цілком згоден, що пора натхнення - осінь. У мене у новій книжці про природу - "Велесовому гаю" вірші - всі за порами року розташовані і найбільше там - саме осінніх! Дякую за цікаві думки!)))

Сум і біль завжди породжують більше віршів. Можливо тому, що їх легше, ніж щастя,  передати словами???  Та і я люблю осінь. І осінніх віршів теж--найбільше. ))) А вірш легкий, мов осінній листок

Олено, дуже дякую, Ви все вірно і глибоко розумієте. Мабуть, природа людини така - коли щаслива - більше мовчить, коли біль ятрить - тоді вона кричить від болю, і поети в цьому - не винятки у більшості випадків. Коли болить, не знаєш, де ті слова й знаходяться, вони, як кров із рани, так і ллються на папір. А ось щасливі миті життя деякі вже кілька місяців думаю, як описати, і нема слів. Може, треба зачекати осені? І тоді вірші западають легко, як осінні листки? - Вдячний за таке чудове порівняння!)))

Останні два рядочки - чарівні!!))

Лілю, щиро дякую!)))

Люблю осінь, подарували її відчуття, дякую, Ярославе)

Таню, щиро дякую, радий!)))