Особливо мені подобається у Ваших віршах, Ярославе, такий давньослов"янський дух... 

Дякую, Лілю! Цей дух базується на вірі в рідних Богів, яку я вибрав осмислено, після довгих років богошукацтва! Бо та віра, що домінує, привнесена нам, нав"язана зі страшною кров"ю нам і несе духовне рабство, через яке ми не господарі на своїй землі!)))

Так, Ярославе, і хоча я і християнка, але в мене своє поняття Бога і віри. Воно відрізняється від того, яке сформували люди. Бог - якби вищий розум, досконала реальність, яка присутня всьоди. Він має бути у серці. А зовнішнє виявлення, ритуали, ба навіть політиканство навколо цієї теми - це вже тлумачення чисто людське, неістинне... )))

Це - нормальне, гарне трактування Бога. Він справді скрізь. Головне щоб не відкидати набутків наших пращурів, бо християнству всього тисячу років, а нашому народові мінімум 10 тисяч років, а за новітніми даними декими - і це кажуть серйозні учені з Англії - всі 40 тисяч...Якщо відновити всі язичницькі свята, які відбуваються на лоні природи - Колодія, свято Велеса, коли читаються поезії, веснянки, свято молоді - Ярила, Русальний Великдень - Зелені свята, свято Перуна - чоловіків-воїнів, Мокоші - жіноче свято, Спаса, Калити, Родздво, коли котять вогненні колеса з гори - це краса неймовірна - багатство звичаїв і обрядів і все це на лоні природи - воля, розкутість, Бог скрізь і він допомагає. А більшість цього забуто - тільки свято Купайла залишилось. А були щомісяця прекрасні свята - коло Свароже - яке символізує свастя - хоч на фольклорному рівні все сприймати й шанувати.)))

Сповідь років...Гарний вірш, Ярославе!

Дякую, Тамарочко!)))

Вірш - чудовий, ніби сповідь, осмислення, себевіднайдення... І, звичайно, дух язичництва, просто зачаровує, полонить!

Файна і щира сповідь)))