Віктор Лісовол (1931-2013) - автор широко знаної народної пісні "Наливаймо, браття, кришталеві чари" (на сл. Вадима Крищенка) і багатьох інших чудових пісень. Сьогодні похований у Вишгороді під Києвом, де проживав останні роки.

Співчуваю рідні покійного, співчуваю кобзарській братії, співчуваю своїй Батьківщині, яка втрачає своє щире, талановите дитя... Але всьому свій час, і ніхто два віки не житиме...

Дякую за співчуття, Ларисо. Це - дійсно велика втрата для України. Він прожив повних 82 роки. Дай Боже, кожному з нас прожити стільки. Встиг за життя видати книгу "50 пісень Віктора Лісовола". З допомогою багатьох кобзарів і бандуристів видав компакт-диск свій - обкладинка його - на світлині. І поетеса Ольга Страшенко написали про нього чудову книгу. Все це було за життя митця. Він прожив довге життя і багато встиг зробити. А середнє і молодше покоління кобзарів і бандуристів його справу продовжує. Вічна пам"ять митцеві.)))

Вічна пам'ять!Я зрозумів, він прожив насичене життя, залишив після себе гарний слід. Згасла зірка, але його пам'ятатимуть учні, у них залишилася краплинка його душі.Хай земля буде йому пухом!

Дякую, Олексію! Він був і людиною чудовою і митцем гарним. Любив виступати перед письменниками в камерній обстановці. Колись його слухала вдома у Віктора Терена-поета і Ліна Костенко з донькою Оксаною Пахльовською і чоловіком Василем Цвіркуновим - тоді директором кіностудії імені Довженка (нині покійним). Ліна Василівна говорила,  послухавши кобзаря, що треба створити сучасну думу. І потім вона написала "Думу про братів неазовських"...  
     Так, вічная пам"ять митцеві і царство небесне!

Скажу Лесі Олексіївні Коваль, що помер колега по цеху, та ще й який! Я ж була впевнена, що про "кришталеві чари" - це народна, давня пісня, без автора. А воно он що! Вічна память шановному авторові.

Ларисо, передавай вітання пані Лесі від живого Чорногуза. Хай їй здоровиться. Не так і давно,  у 90-х роках у Вас на Дніпропетровщині було чимало кобзарів. Знав я і Степана Мацуру з Павлограда, І Івана Скотаренка (от не пам"ятаю вже, де він жив, чи не в самому Дніпрі) і Топчія з Нікополя і Миколу Сарму-Соколовського з Новомосковська = і кобзаря і письменника і художника і майстра бандур і священника і бійця УПА... І бандуриста Мерзленка з Дніпропетровська. Вже нема їх, на жаль, одна Леся Коваль лишилась.)))

Ярославе, добре, передам від тебе вітання! А Іван Скотаренко - корінний мешканець нашого Підгороднього, помер чи то 2004, чи то 2005 року. Його родина тут живе: дружина, донька з сім'єю. Років зо три тому ми їздили в Новомосковськ, на відкриття меморіальної дошки на будинку М. Сарми-Соколовського. Бачила його дружину Варвару, яка теж була молодою в таборах... Родина бандуриста, священника і письменника подарувала нам  дещо з його книг - у бібліотеку. З донькою його знаюся, теж бандуристка, як і тато. Мені так цікаво, що ти, киянин, така всебічно обдарована людина - знаєш стільки моїх земляків, навіть є спільні теми для розмов.

У Дніпропетровську я був ще за Брежнєва у 1982-му році на практиці на обласному радіо і жив там ДВА місяці! А потім у 90-х були кобзарські фестивалі у Дніпропетровську, в музеї Яворницького кобзарі збиралися. Ми там навіть голову спілки кобзарів обрали нового у 1994-му році. На зміну Василеві Литвину обрали Володимира Горбатюка. Були фестивалі кобзарства у Дніпропетровську і там я познайомився з усіма цими кобзарями. А до Сарми-Соколовського я їздив окремо записувати його для історії у Новомосковськ у 1998-му році. І Степана Мацуру, його учня і теж політв"язня записував. 
  Пам"ятаю, у Дніпропетровську, це було десь у 1993-му році Віктор Лісовол мені сказав, коли послухав, як я співаю народну пісню на слова Т.Шевченка "Гей, літа орел": "Сьогодні ти дійсно, Славко, орлом літав у пісні". Це було - як визнання з уст відомого майстра кобзарства. 
  Ми в готелі в Дніпропетровську - кобзарі  - збиралися і співали пісень одне одному, оце як ми вірші поети одне одному читаємо. Пам"ятаю, Лісовол заходить у номер із дружиною Зоєю - він на концертах один час із нею дуетом співав і каже: Я до вас, панове, із двома посестрами прийшов - із жінкою і з бандурою"! Отакий був чоловік - з тонким гумором. Всі його дуже любили...)))

Хвилину мовчки постою...

Стою разом з тобою, Володю!)))

У Скотаренка була унікальна бандура - з подвійними басами на грифі, як у 12-струнної гітари. Ні в кого не бачив такої. І він мені співав у 1993 році свою пісню на вірш Тараса "Розрита могила". Навіть, здається й запис у мене є...)))

Невже правда? Як би хотілося почути! Уявляю, яка була б радість Лесі Олексіївні! У нас тут Центр кобзарського мистецтва, правда це дуже гучно сказано, але деякі матеріали вони таки назбирали. Приміщення не опалюється, завал... На громадських засадах все. То вони були б щасливі, якби ти, Ярославе, нам копію подарував, але розумію, що тобі цим займатись ніколи...

Пошукаю, Ларисо, може знайдеться!)))

Мене у цій посвяті вразили своєю простотою, правдою, щирістю та геніальністю слова: "Творить пісні убудні ниці
Без почестей і
нагород".
Подумалось, що справжні майстри слова, музики, пісні, пензля так і творять історію - не чекаючи, не вишукуючи, не випрошуючи почестей чи нагород.
Царство Небесне кобзареві та світла пам'ять!

Колись Андрієві Малишку його батько сказав: "Що ти хвалишся, сину, своїми державними преміями. Справжніх поетів, як Тараса Шевченка за їх вірші у солдатчину забирали і в тюрму садили, а ти орденами і преміями хвалишся". Шевченко і Симоненко не мали премій, тільки знущання і побої смертельні і передчасну смерть. Але їхніми іменами називають вулиці, школи і літературні премії. Хоч і Малишко - прекрасний поет-пісняр був, тільки ж загравав із владою віршами, от і отримав од батька.
Лісовол також творив у самотності і тиші. І в нього багато чудових пісень, окрім згаданої. Кобзарі-колеги співають його пісні. Єдине, що мав кілька років од Спілки кобзарів - невелику стипендію в пенсійному віці, як той казав, для підтримки штанів.
А щодо моїх скромних рядків, то вже після смерті з"ясується, хто був їх автор - геній чи бездара. Щиро дякую за небайдужий коментар, Наталочко!))))

Вічна пам"ять хорошій та достойній людині!

Нехай спочиває з миром! Дякую за відгук, Лілю!)))

Такі вмирають, аби жити! Вічная пам"ять. Дякую за багату і світлу розповідь.

Вічна пам"ять! І хвала Богу за таких людей!