І  ЗНОВУ  ЇЙ

Пустоти у серці не загоїш.

І не полікують тут роки

Отієї мУки дорогої,

Що дана любов`ю на віки.

Згадую твої слова останні,

Згадую я зустрічі усі…

І дивуюсь почуття красі,

Мов навіки проклятий… коханням.

Бо така, напевно,  воля неба –

Щоб усі, що залишились дні –

Бути, бути(!) в цьому стані треба,

Мучитися люто так мені.

Щоби через тисячі зневір

Проросла в душі страшенна сила

І пролившись кров`ю на папір,

Світ увесь тим болем запалила!

8. 12. 7521 р. (Від Трипілля) (2013)