ДУМА   ПРО   ІВАНА   БОГУНА

Ой то зимою лютою та холодною

Не чорні круки над Вінницею славною кружляли,

То ж бо ляхи проклятії з усіх боків місто обступали,

Як хижі вовки на здобич

На люд український поглядали,

Ярмо йому тяжке готували,

На волю українську зазіхали.

Іван Богун,полковник вінницький, звитяжець славний,

Усе те добре бачить, знає,

Ані на хвилю очей ясних не склепляє,

Міськую браму міцно зачиняє,

На всіх валах сторожу виставляє,

До гетьмана Хмельницького

Гінця з листом хутенько посилає,

Прийти на поміч з військом закликає.

А сам на вежу вартівницьку виходжає,

Орлиним поглядом на стійбище вороже поглядає,

Сміливу думку носить-виношає:

Та де вже вам, шуліки ляські,

Вкраїнських соколів здолати

Будемо ми вам пихатим

Шляхетський гонор та збивати,

Добряче пір”я вискубати,

Та трупом вашим поганським

Чисте поле устеляти,

Силу вашу, вдесятеро більшу

Усіляко зменшати.

Гарно все Богуня роздивився,

Тоді до козацтва безстрашного виходжає,

Мудрий військовий наказ віддаває:

Ой же ви, славні молодці, козаки-запорожці,

Серед ночі темної не спіть, не дрімайте,

Гострі списи та сокири хапайте,

На Буг замерзлий мерщій вирушайте,

Широкі ополонки в льоду вирубайте,

Та їх снігом гарненько притрушайте.

Хрусь-трісь крига зрання,

Ой, буде ляхам купання!

А ще, звитяжці мої славні,

З колодязів води набирайте,

Та нею вали високі обливайте –

Мороз вночі як прихопить,

То вже ляха й чорт ухопить!

Буде вражим повзанка –

Аж до Бугу ковзанка.

Та як теє козаченьки зачували –

На вали й до річки поспішали

Вміло, спритно й обережно

Та наказ полковницький сповняли,

Бога мороз послати благали,

Ранку погожого дожидали.

Як же тим морозом стіни обхопило –

Аж чортам у пеклі роти заціпило.

Ой же й рано-пораненьку

Ледь сонце устало,

А вже славні козаченьки

За Буг виступали,

За Буг виступали,

З ляхів глузували

Та кіннотників гривастих

На герць викликали.

Як важка кіннота стала

З місця ізрушати –

Мов злякались козаченьки –

Стали утікати,

Утікали аж до Бугу, на тім боці стали,

Лиш перед тим ополонки

Спритно обминали.

Розпалилися ляхове,

На Буг залетіли,

Цілі сотні під водою

Зразу опинились.

А гетьманові ляському

Ледь дурно не стало,

Бо найкраще його військо

Під льодом пропало.

Ой, подерлись ляхи вгору

На вали високі,

Та скотилися додолу

У яри глибокі.

Зверху ще їх козаченьки

Смолою вгощали,

Ляські трупи на чортячі

Похожії стали.

Ось тоді-то сам Богуня

З міста виступає

І щосили клин козачий

В ляський стрій вганяє.

Як полковнича кривуля

В ляха поціляє,

То його аж до сідельця,

Навпіл розрубає.

Як махне Богун наліво –

П”ятдесят вбиває,

Як направо – ціла сотня

Трупом вилягає.

Як до Вінниці Богдана

Військо вже дісталось –

Половини ляшків-панків

Наче й не бувало.

І погнали недобитків

До Польщі з ганьбою,

Богун ішов по Вкраїні

З великой славою.

Його рука могутняя

З сонця хмару зпхнула,

Й все Поділля, вся Вкраїна

Полегко зітхнула.

Пам”ятаймо, українці,

Вінницькі морози,

Силу й славу Богунову,

Його світлий розум.

                      1993 р.