Позаду них — страшна безодня ями, Попереду — несамовита лють... Маленький хлопчик прикипів до мами: -Нас не уб'ють, матусю? Не уб'ють? -Не бійся, синку. Пригорнись до неньки. На тебе зійде Божа благодать! Тебе не вб'ють, бо ти ж іще маленький, А діток навіть звірі не їдять... Від залпу листя аж затріпотіло, Птахи сполохано рвонулися увись... Синочка мати затулила тілом. Убили всіх, а він живим лишивсь. Та знов смерть дивиться крізь дула автоматів. Чому ж така незрозуміла злість? І він на пальчиках показує солдатам: -Мені ж шість рOчків, всього тільки шість... Мій хлопчику! Надіявсь ти на диво. Ти вірив у всесильність доброти... Дощ моросив над містом сиротливо, - То плакав світ, То світ просив: -Прости.
Третій раз я знайомлюся з цим віршем.На ПМ читав, Катруся по тлф. читала ( як готувала збірку) і ось перечитав втретє сам.Я не пророк, але мені здається у цього вірша буде довге життя...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
