Ладо
Орій – це
міфологічно-історичне псевдо, що символізує світло, красу, мир, кохання,
розквіт природи, родючість, пристрасть, а також спадкоємність звичаїв і
сприйняття світу предків-праукраїнців, – належить надзвичайно колоритній,
одухотвореній і талановитій людині, яка невтомно реалізує себе у сфері
професійної діяльності – викладацької, наукової, управлінської – та
різноманітних захоплень, серед яких садівництво, бджільництво, кімнатне
садівництво, рибальство, збирання грибів і лікарських трав, психологія,
філософія, і, звичайно ж, магія слова – літературна творчість.
Народився автор "Роздумів” 2 липня 1962 року в с. Студениця Коростишівського
району Житомирської області. Перший фах – учителя хімії й біології– отримав у Житомирському державному педагогічному
інституті ім. І.Франка в 1984 р. Життєвого і професійного досвіду набував,
працюючи на посадах вчителя, керівника освітнього закладу, управлінця.
Закінчивши у 2003 р. Національну Академію державного управління при
Президентові України, здобув кваліфікацію магістра державного управління, а у
2009 р. став кандидатом наук з державного управління. Опублікував близько 30-ти
наукових праць, ініціював створення та виступив засновником кількох громадських
організацій. А ще, попри стрімкий життєвий ритм і професійну завантаженість,
неабияку увагу приділяє родині – дружині і трьом синам і тішить своїх рідних і
близьке товариство проникливими літературними одкровеннями. Очевидно, що
прийшла пора і більш широкому загалу познайомитись із творчістю Ладо Орія, тому
і народилась ця невелика, але мудра і по-романтичному небуденна книга.
Виловити пропозиції
та побажання можна за адресою: kpm@zu.edu.ua
Невже це сонечко зійшло і раптово заховалось за Ваші полохливі хмари? Невже Вас природа на все життя одразу обвінчала із розлукою – мукою іти попід руки по життю? – Як холодно і самотньо іти по життю одній і уже до сліз наговоритись з тишею, – промовляла Осінь. Ці полохливі хмари, як стіна, не дають Вам почути голос Весни. Одне лиш її слово, – і Ви кружляєте листям, Ваше сонечко, неначе дощ, підступає, і Вам уже подобається говорити з тишею. І Ви просите її хоча б у вісні поговорити з Вами, поговорити з Вами у вісні. І тоді всі листочки Осені закружляють, і на край світу полетите Ви з Весною. А вітер, вільний вітер, сміявся – воля, відкинь, Осене, свою мрію, закрий своє серце від усяких зустрічей із весняним сонечком, і тоді будеш вільною, Осене. Вільність дарує нам свободу почуттів. Весна, підслухавши шепіт вітру, тихо подумала: яке одноманітне життя і як утомлюче нудно із такою свободою. Вільність – це не відсутність почуттів, і Осінь ніколи не буде вільною. Вона буде вільною у виборі своїх дій, але завжди – рабою ранкових промінчиків сонечка, райдуги теплого літнього дня, тихого вечірнього заходу. Вона ніколи не буде рабою жалості, вона ніколи не буде докладати зусилля для того, щоб хизуватися. Вона буде такою, якою вона є. Осінь любить говорити з тишею... Вона шукає вогонь в очах Весни, просить згадати її хоч раз уві сні… Невже сніг її шляхи замете? А дивна Осінь про своє – просить її хоча б уві сні поговорити з нею, політати з нею хоча б уві сні... Лиш вільний вітер засівав Осені й Весні, – намагаєтесь зламати стіну, що віддаляє одне від одного. Зламавши стіну, станьте одним цілим, водночас не втрачаючи осінню мрійливість і весняну обнадійливість. Нехай споконвічний парадокс всесвіту: коли дві пори року стають одним цілим і при цьому залишаються осінь – осінню, весна – весною, – надасть можливість зберегти вільність й цілісність, залишаючись в той же час єдиними зі своїми літами й зимами. 2010
Людина – дивне сотворіння – мріє, сподівається, малює райдугу в житті. Дивно створений цей світ: одним приносить сонечко в руках, іншим – тернистий шлях випробування. Що краще, – ніхто не знає, мудрість життя напевне визначається не прожитими роками, а прожитими випробуваннями. Стати воїном світла прагнуть всі, а стають одиниці. Дати слово і його стримати – теж справа не із легких. Побороти в собі непереборне – вчинки великих людей. Як добре, що Бог посилає на цей світ нерозгаданий впевнених і сильних людей. Але в природі, та і в житті, завжди йдуть поруч сильне і слабке, далекоглядне і короткозоре, правдиве і фальшиве. І чомусь не завжди цар пригоди лев, полює на ослаблену звірину, а люди подають руки слабшому, допомагають пізнати дивосвіт короткозорому, прощати неправдиве і навчати правдивого. Дивно створений цей світ, – і рухає ним що і хто, ніхто не знає. Не завжди слабкість долі приводить до втрат і навпаки. Хто ми у цьому світі – невже це все витвір самоти, що так звіряче накидається на наші душі? Можливо, час так і випробовує нас, допоки ми не навчимося розуміти, що не в тому річ, що ми чекаємо від життя, скаржимося на труднощі, непорозуміння, а в тому, з якими життєвими роздумами ми прийдемо до нього? 2010
"...мудрість життя напевне визначається не прожитими роками, а прожитими випробуваннями. Стати воїном світла прагнуть всі, а стають одиниці..." - мудрі слова! Петя, рада бачити тебе в нашому товаристві! Успіхів! Нехай твоя збірочка швидше радує читачів!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
