Мрія сполохано хмарить – по нетоптаних дорогах весни, і почувши голос розлуки, струсить моє тіло металева лихорадка. Невже вона не знає, що моя пісня дивлячись в її обличчя жагу – тремтить… І ти цей порив, не називай долею, хіба він для мене? До тебе я на лапках м’якеньких, немовби котики пухнасті верболозу прихилю небо, яке осипле тебе добром і теплом. А на вечір наллю у келих твій мою мрію. Ти завжди думала, що зможеш розірвати неприємне знайомство, не спілкуватись із підлими, не кохати одруженого. Але не змогла… Хіба можливо усвідомити наперед, що це уроки життя для тебе? Усвідомлення чомусь приходить боляче. Урок? Обставини? Біль – це також відчуття. Розумієш, я не фальшивий. Інтуїтивно віриш мені. Чомусь. А мрія все життя виглядає людину, яка побачить не тільки нову зачіску, відмінний прикид, чудесну фігуру – а і зазирне у твої очі. І побачить там те, що тобі дороге і важливе… І, звикши до цинізму і жорсткої реальності ти на хвильку завмреш, і не повіриш почутому. І зрозумієш одну важливу річ – не все іще втрачено, поки є той, хто бачить у тобі не тільки гарну упаковку, а і біль у твоїх очах… З часом ти навчишся не ставити в образу пересуди друзів і, зрозумієш і, відпустиш минуле і, жаліти за минулим не будеш… І станеш ти теплим травнем і, чарівністю його весни. Ти і раніше була трішки несучасною й смішною – але сама собою, та про це ніхто не знає, та і вряд чи коли узнає, чого вартував тобі невидимий бій – стати неприступною, трішки дивоватою, тримати удари і мовчати… Та потім вітру підставляти серцеві й життєві рани, або просто не зважати на них. Дивитись з усмішкою в чужі вікна, шукаючи з надією його відображення… І чомусь в ночі подушка промокне від недобачених кольорових снів, коли доля, єхидно буде щуритись із під вій… Хіба важливо де ти? – Ні! Найважливіше це те, про кого ти думаєш, коли закриваєш очі в ночі. І ти будеш щаслива від того, що маєш таки думки… Ти тепло усміхаєшся, адже твоя мрія сильніша за життєві обставини, ти навчаєшся літати і, скучати по мені. Розумієш, час навчає, але не лікує… І що робити із такими думками? Що? Відпускай себе в обійми весни!!! Відчуй запах її вітру, не плач в середині самої себе, літай в зоряні крамниці, літайте полем і небом, літайте тілом і душею, усміхайся – бо ти і є весна!!! Щастя не має минулого і майбутнього, воно завжди у теперішньому часі!!! Щастя це стан душі, відпускай себе і його в обійми весни, весно! 27.04.2013 р. Ладо Орій
Чудово! Петре, Ви на балуєте своїми короткими, але змістовними оповіданнями.І скільки всього сказано у цьому невеликому за розміром тексту.Весна, кохання і не прості людські стосунки...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
