Ти неначе весна, яка впала у мої сни щастям, а вранці стала небом.
Розумію, нічого в житті не відбувається випадково, всі події і зустрічі відіграють певне значення в нашому житті. І я дуже радий, що можливо на мить наші стежини переплелись – і надзвичайно щасливий, що пізнаю тебе.
Ти незвичайна, чарівна, живеш важким, але повним і багатогранним життям, ясно бачиш, чого ти хочеш і працюєш на цим, і я хочу, щоби жага до життя ніколи тебе не залишала. А ще хочеться подарували собі небо!
Тоді я зможу зачаровано споглядати зорі в небі, які несуть тепло і світ твоїх очей. Буду шукати і наближуватись то тебе. Як дощ весняний хвилинний, котрий омиє мою мрію і думки й тебе у небі, й мене на землі. В первонароджену хвилину чистоти залишу в небі – тайну, сумнів, запитання, лише одне не йде із голови – ніяк не можу тебе обійняти! Небо!
В ньому я воскресаю, та поки воно цього не знає, я непомітно заціловую, сп’янію, від накрапленого хмільного дива – бажання…
Ладо Орій 15.05.2013. Житомир. Україна