У зимову негоду, у віхолу снився нам сон цей: Засніжило нас вмить - зледеніли палкі почуття. З нетерпінням чекаємо сходу ранкового сонця, Але ніч вже не та, ніч морозна. І пристрасть не та...
І ковтаючи біль, намагаємось бути відверті, Та хіба заліковує душу ця правда гірка? "Ти один був у мене завжди," - я повторюю вперто. І відлуння вертає услід: "Ти у мене одна"
Усамітнено плаче безсила, незраджена вірність, Сиротіло згасає обвуглена віха життя. Запалити вогонь двох сердець радить мудрість і зрілість. Хоча ти вже не той, що колись... Та і я вже не та...
Олечко, цитую слова П.Глоби, почуті буквально позавчора: " Судьбу творим мы.Судьба - это характер".Я сама фаталістка, але дедалі більше впевнююсь в тому, що доля дає тільки можливості, а вибір - за нами
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Так, час летить і минуле не повернути...Та воно тримає нас дорогими серцю спогадами. Дуже гарний і щемний вірш. 
