Струмки хлюпочуть І небо висне Вітри запекло Жахають свистом Похмурі ранки, Нудні обличчя Байдужість стогне В обіймах звичних. Замерзли в серці Бруньки надії Весняне сонце Їх не зігріє В очах скресає Наївна крига Сльоза стікає - Це не відлига. Струмки хлюпочуть І дума сниться: Душа в калюжі Висить на нитці. Згори грязюку Відображає Пречисте небо. Життя минає...
Оля, так відчутно відобразила настрій ЛГ. Я повторюсь, бо десь уже це писала, що весна душі не залежить від пори року. Описаний стан темної полоси життя. Бруньки надії, що замерзли в серці, обов'язково мають розпуститися, життя таке...Навіть, якщо й не весною...
Тамарочко, як влучно - "весна в душі не залежить від пори"... Але залежить певною мірою від тих, хто поруч. Дякую за те, що відчуваєте й підтримуєте. І Вам - весни в душі!
Саме так, Олю! Сніги в душі розтануть і в морози...І якщо поряд та людина, від якої тільки сніжить, то варто задуматись...Все прийде, все буде, все мине, незалежно від того, як і коли хочемо ми. Наша доля в Господніх руках, проте, він дає нам тільки можливості, а вибирати і робити повинні ми самі. Дякую!
Сумбурна весна у Вашої ЛГ...Та ще буде квітучий розмай в її житті!Погоду в нашій душі дійсно створюють оточуючі.У мене є вірш , який так і називається "Погода на душі".На днях виставлю. А Вам - тільки ясного сонечка, а якщо й буде дощ, то яскравої веселки після нього!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
А Вам - тільки ясного сонечка, а якщо й буде дощ, то яскравої веселки після нього! 
