Чи ти пригадуєш любов на смак?
Заплющивши від насолоди очі,
У ті шалені, незабутні ночі
Ти цілував вуста палкі дівочі,
І пестував, і грався з ними так,
Що пристрасть огортала двох нестримно,
Палав вогонь в очах твоїх натхненно…
За обрієм сховались мрії темним,
У мареві... Не вірилося – як
Чужинця вдаючи і незнайомця,
Покинеш янголятка-охоронця?
Таку бажала долю мати доньці?
Лихе нещастя це чи долі знак?!
Чи ти пригадуєш любов на смак?
Минуло все… Лиш спогадів до болю...
Я з гіркотою дорікаю долі,
Чия була на те страждання воля,
Щоб ти забув мого кохання смак.
Дякую, пані Світлано, що співчуваєте моїй ЛГ. Коли я дивлюся на цю згорьовану дівчину в реалі, припускаю, що любов інколи - це дуже велике нещастя. Хай таких історій (і Ваших, і моїх) буде менше. Світло ж має перемагати! Щасти Вам!
Сумно...Як бачимо, не завжди кохання дарує щастя і тепло.Іноді воно має гіркий полинний присмак і перевертає наш світ з ніг на голову...Чуттєва сповідь жіночого серця.
А й правда, Олексію: я прочитала перші рядки, аж до "марева", і подумала: це вірш про шасливу ЛГ! Така пристрасть... І це дуже цінний і цікавий ефект - від прочитаного: наперекір описаним обставинам!..
Цікавий погляд: краще втратити любов, ніж ніколи її не відчути. Ви про це, друзі? Звичайно, перша половина солодка, інакше б не відчули гіркоту продовження. Дякую, що перечитуєте й відчуваєте хвилювання ЛГ. І відкриваєте мені й інші сторони тих відчуттів. Спасибі!
"Краще втратити любов, ніж ніколи її не відчути..." - так, Олю, згодна! Хоч це неймовірно тяжко, буває любов руйнівна, не та, що будує... Все знаю на собі. Дякувати Богу, не дарма ж кажуть "Бог не під силу хреста не дає". У мене є щасливий вірш "Зустріч у березні", то я там пишу: "Я сильна: такої б не знищили в Спарті..." Бажаю дівчатам і жінкам вчасно виходити з нещасливого (невзаємного) кохання! До нового життя!!!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Сумно...Як бачимо, не завжди кохання дарує щастя і тепло.Іноді воно має гіркий полинний присмак і перевертає наш світ з ніг на голову...Чуттєва сповідь жіночого серця.
