це просто історія дівчинки з очима як небо синіми душею такою юною як перші весняні дні при світлі нічної свічечки акордами сумно- осінніми натхненно творила музику записувала пісні легенди собі вигадувала з подробицями романтичними шукаючи принца казкового квітчала веселками дні а мрії були наївними а вчинки були незвичними а вірші неначе сповіді або молитви сумні зустріла...невипадкового на мрію дитячу схожого на лицаря того казкового ...сполохано мовила НІ...
* * * Роки летіли у вирій, Що день, що ніч - сірі-сірі - Важкий життєвий клумак... Вже зморшки лице покрили, Картає себе щосили - Чому не сказала: ТАК!
Ви перейщли на чорний гумор, о Скіфе! Співчуваю. Моя ЛГ ні про що не шкодує, бо спогад про нездійсненне перше кохання залишився найсвітлішим спогадом її життя. У Вас так не було? Ви всім казали виключно "так"? З повагою.
так і повинно бути, Ларисо, кожна поезія має ритм,хтось відчув просто хореї=дактилі, а хтось музичний ритм, я теж часто пишу під мелодію, як і всі, думаю
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
З повагою.
