Вічно гублю ключі, гроші, людей і віру... Софія Кримовська
Гублю ключі, і гроші, і людей... Гублю усе. Й немає тому спасу... ...Тулю пожовкле фото до грудей, Де ми у школі, біля твого класу... Я з бантиками й білим комірцем... Така смішна, зніяковіла трішки... А ти з таким усміхненим лицем Даєш мені два лісових горішки... Ох, ті горішки...Я їх не взяла, А засоромилась і опустила очі... Такою я наївною була, Аж згадувати інколи не хочу... ...І ось ми загубилися в житті... Ніхто нікого не хотів шукати... Мені горішки часто сняться ті... Ну поясніть, чому було не взяти?.. ...А гроші що? Я не рахую їх... Як є - то є. Немає - то й немає... ...Ще й досі вірю...Вірити не гріх... Безвір`я в нас надію відбирає... ...Гублю людей. Гублю ключі останні... Гублю себе у втраченім коханні...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
