. мій коню мій друже що грива твоя аж до зір тримай мене дужче тримай бо сідельця немає бо кожен мій день блискавично якось проминає між тіней і звуків і сотень солоних зневір неси мене коню неси в позахмарні світи де холод і тиша і вітру прозорі вітрила допоки у серці останню свічу не згасила допоки воно здатне навіть стражданням цвісти ...а даль голуба і волошками міниться небо і дивиться вслід наче мати старенька земля у ранах як в квітах душа ну чого ще їй треба промінчик від сонця чи сонячний крик журавля 01.01.2014 С. Костюк.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
