Козацький дух
Україно моя калинова!
Скільки лиха народ
твій зазнав,
Поки вітер святої
обнови
На просторах твоїх
загуляв.
Скільки раз вороги
ненаситно
Зазіхали на землю
твою.
І ти
волю свою непохитно
Боронила в смертельнім
бою.
Про незламність твою
і відвагу
По всім світі
розносився слух,
Джерелом тої сили
й наснаги
Був козацької вольниці
дух.
Він гойдався в
колисці вербовій
Під зажурливий матері
спів,
І зростав у
добрі і любові
Вільний син українських
степів.
Хмільний вітер із
Дикого поля,
Терпкі запахи росяних
трав
І палке поривання
до волі
З молоком материнським
вбирав.
Недарма молодим козачатам
–
Здавна звичаї ці
повелись –
Батько й мати
справляли спочатку
Коня доброго, шаблю
і спис.
І міцніли козацькії
лави,
Гартувались, як сталь,
у вогні.
Дух козацької волі
і слави
Підіймав наш народ
до борні.
Крізь століття зневаги
й сваволі,
Через терни страждань
і біди
Ясна зірка жаданої
волі
Україні світила завжди.
І здійснилася мрія
народу:
На початку новітніх
століть
Україна, здобувши свободу,
Як держава могутня
стоїть!
10.01.07.
Дівчина-калина
(Вірш не має
нічого спільного
з темою про
Марусю Чурай)
Чому похилилася в
лузі калина?
Бо вітер шалений
їй гілку зламав.
Чому зажурилася красна
дівчи́на?
Бо безвісти милий
в поході пропав…
Весна чарівна принесла
в Україну
Садів квітування і
шелест гаїв.
А Гриць і
Маруся в погожу
годину
Щовечора слухали спів
солов’їв.
І довго дивились
на зорі вечірні
Козак і козачка,
два юні серця,
Любились-кохались так ніжно
і вірно,-
На осінь збиралися
йти до вінця…
Тоді Україна спокою
не знала,
Весь час стереглася
від злих кримчаків.
Прийшла лиха звістка:
татарська навала!
І гетьман до
війська збирав козаків.
«Прощай, моя любко!
Дасть Бог, я
вернуся.
Як осінь настане,
готуй рушники!»
Ридаючи, бігла за
Грицем Маруся,
Поки́ не впустила
стреме́но з руки…
Три роки минуло
– ніякого слуху,
-
Маруся чекала і
сльози лила.
Та якось весною,
зібравшись із духом,
Шукати ворожку в
Черкаси пішла.
Циганка – ворожка
розкинула карти
І каже Марусі:
«Тяжкий його шлях,
Живий твій коханий,
та ждати не
варто,
Бо він у
неволі тепер в
кайданах.
Він втратив свідомість
від лютої рани,
-
Татарин поранив ударом
стріли.
Його пов’язали, забили
в кайдани
І в
рабство за гроші
навік віддали.
За хліб і
за воду раби
веслували, -
Робота до скону
під стогін і
плач,
А щоб не
заснули, скоріш працювали,
По спинах гуляв
канчуком наглядач.
Я бачу: сидить
він, прикутий до
борту,
А поруч прикуті
гребці в два
ряди,
Галера на веслах
прямує до порту,
Де повні товарів
заморських склади».
Зомліла нещасна дівчи́на
від болю,
Почувши ворожки пророчі
слова.
Вернулась до рідної
хати поволі
І стала відтоді
немов нежива.
Невдовзі померла кохана
матуся,
Бо як пережити
нестатки й біду.
Зосталась одною дівчина
Маруся,
Мов квітка засохла
в осіннім саду.
Вона уже знала,
що щастя не
буде,
Від горя і
туги змарніла краса.
Померла Маруся і
бачили люди,
Що сивою стала
дівоча коса.
Її поховали в
саду, де калина
Розкинула віти пахучі
свої,
Щоб чула Маруся,
козацька дівчи́на,
Як тьохкають пісню
дзвінку солов’ї.
Щороку весною квітує
калина,
В журбі на
могилу схиляє свій
цвіт,
Вчувається ніби, десь
плаче дівчи́на, -
Комусь посилає останній
привіт…
«Ой, Грицю мій
милий, мій соколе
ясний!
Де ти, мій
коханий, мерщій відгукнись!»
Така моя пісня
про долю нещасну,
Як ніжно і
вірно кохали колись.
09.01.2011.
Пісня про Галю
(майже народна)
1.Колисала ненька
Донечку маленьку,
"Галю” їй
співала,
Щоб росла
красива,
Здорова, щаслива,
Господа благала.
2.Наче квітка-рожа,
Весела, пригожа
Галя виростала,
Гарна, білолиця
І на
вечорницях
Хлопців чарувала.
3.Ой ви,
вечорниці,
Юні чарівниці,
В росах
трави - рути!
Щасливе дівоцтво,
Славне парубоцтво
-
Повік не
забути.
4.Та пора
настала,
Галя покохала
Хлопця молодого.
Сватів зустрічала,
Рушники в’язала
І пішла
за нього.
5.Стрункий та
високий,
Гарний, синьоокий
–
Славний козаченько.
Рада чорнобрива:
"Яка ж
я щаслива,
Рідна моя
ненько!”
6.Господа хвалити,
Стали разом
жити,
Як сім'я
єдина.
Бог послав
синочка,
Ніби ангелочка.
Золота дитина!
7.Живуть молодята,
Ніби голуб’ята,
В злагоді
та щасті
І Галя
не знає,
Навіть не
гадає,
Звідки ждать
напасті.
8.Зрадив її
милий –
Її чорнобривий
З іншою
гуляє.
Став злий
та сердитий,
Ще й
п’є оковиту,
Руки розпускає.
9.Лайки і
погрози
Та жіночі
сльози
В сім’ї
кожну днину.
Галя все
терпіла, -
Лишить не
хотіла
Без батька
дитину.
10.Та одного
разу –
З похмільного
сказу
Такого накоїв,
Що довго
лежала,
Ледве не
сконала
Від його
побоїв.
11.Потім знову
сварки,
Гулянки в
шинкарки –
Доля невесела.
Зібралась Галина,
-
Пеленала сина
І пішла
на села.
12.Знайшлась гарна
хата –
Там жила
багата,
Бездітна родина.
Галя добрим
людям
(Судити не
будем)
Підкинула сина.
13.«Хай росте
здоровим,
Гарним, чорнобровим,
Знайде собі
любку –
Дівчину путящу,
Чесну, роботящу,
Лагідну голубку».
14.Господа благала,
Щоби не
спіткала
Сина лиха
доля.
Хрестила дитину:
«Щасти тобі,
сину,
На все
Божа воля»!
15.Та й
пішла по світу,
-
Шукала привіту,
Господу молилась.
І ніхто не знає,
Де вона
блукає.
Кажуть, що
втопилась.
09.12.10.
|