Відкритий лист до Віктора Андрійовича Ющенка, екс-президента України
Пане Ющенко! Історія вашого життя і президентства триває. Я ваш колишній
гарячий прихильник, болісно переживаю конфлікт між добрими і недобрими
думками і словами про вас, намагаюся зрозуміти, чому сталося так, що
обожнюваний народом борець за українську Україну, вождь Майдану,
обернувся в зненавидженого тим же народом жалюгідного руйнівника
України.
Я був захоплений вашою діяльністю на посту прем’єра України, домігся як
посол України у Варшаві, щоб вас шанували президент Польщі Кваснєвський і
прем’єр Бузек, щоб ви стали почесним доктором Люблінського
університету. Ніколи не забуду, що ви допомогли мені збудувати у Варшаві
пам’ятник Тарасові Шевченку.
Я не відмовився стати вашою довіреною особою на останніх президентських
виборах, знаючи, що ви програєте, адже ваша п’ятилітня примітивна,
ярмаркова ворожнеча з Юлією Тимошенко визначила на той час вашу і мою
поразку.
У вас не було можливості виграти президентські вибори, але була
можливість залишитися в історії людиною сміливою і чесною, одержимою
ідеалами української державності і свободи. Я вам запропонував написати
президентові Росії Медвєдєву відповідь на його хамське послання до вас. У
присутності пані Ставнійчук я вам диктував текст відповіді.
"Я, – мали б ви написати, – в приступі емоційної роздратованості назвав
себе Балогою. Я – Балога. Але насправді, пане Медвєдєв, я Іван Мазепа. Я
ненавиджу рабство, ненавиджу хахлів, що їх тюрмами та сибірами виховала
Російська імперія. Ти, пане Медвєдєв, пахолок Путіна, наважився
говорити зі мною, ніби зі своїм служником. Я можу програти вибори так,
як програв битву під Полтавою Іван Мазепа. Але Україна ніколи твоєю не
буде."
А ще другий лист написати вам я пропонував до демократичних сил Росії,
до Новодворської, Афанасьєва, Нємцова, Явлінського та інших видатних
російських політиків. Треба ж було сказати вам тоді всю правду, хто ви
такий.
Але ви цього не зробили. Ви прагнули перехитрити Москву, а перехитрили
себе, ви прагнули бути патріотом у масці, маска й зосталася, а плоті й
духу нема.
На вашу просьбу я погодився відредагувати в червні 2004 року тексти
ваших домовленостей з Юлією Тимошенко, документ про коаліцію
демократичних сил України "Народний вибір", який став "Програмою
спільних дій блоку "Наша Україна" та блоку Юлії Тимошенко" на виборах
президента 31 жовтня 2004 року.
Я стояв за вашими плечима на Майдані, я нічого ніколи не просив од вас,
був радісно задоволений, що на зустрічі з виборцями в Коломиї ви назвали
мене сотенним другої сотні у списках ваших прихильників.
Навіщо я це все пишу? Я хочу, аби ви прониклися моїми почуттями,
згадали, як я у вашій Хоружівці промовляв до вашої матері, до ваших
рідних земляків, називаючи вас новим Хмельницьким у нашій стражденній
історії.
Я помилявся. Серед українських великих гетьманів Хмельницького,
Виговського, Петра Дорошенка, Мазепи, Орлика були слабкі, бездарні
натури, та не з ними я хотів би порівнювати вас. Їхня провізорична влада
була оточена московськими гарнізонами, але навіть вони спромоглися на
протести, на утримання видимості своєї гетьманської непокори.
Ви ж прийняли від Леоніда Кучми державу, спрямовану до вступу в
Європейський Союз, до НАТО, державу, де не чути було про другу державну
російську мову.
Кожного разу, коли в мене була нагода підійти до вас в день нашої
незалежності, я просив вас підтримувати контакти з Леонідом Кравчуком та
Леонідом Кучмою, радитися з ними, бути з ними не як їхній суперник, а
як спільник, продовжувач їхньої справи. Але ви вважали, що помаранчеве
повстання – це новий, виключно ваш початок української державності. Ви
знехтували рухівською революцією, досвідом перших президентів, у вашому
правлінні не було жодного видатного рухівця, жодного інтелектуала.
І сьогодні ви любите не тих, хто думає глибше, а тих, хто вміє глибинно
хвалити вас, обливатися парфумами і вдавати самоспалення на брехливому
пахучому вогні.
Ваша трагедія, поразка, навдатливість – це й моя трагедія, моє скалічене
життя. П’ять років упродовж вашого президентства я намагався примирити
вас із Юлією Тимошенко.
Коли мені було 80 років, я не для себе влаштував ювілейний вечір у
Київській опері, а для того, щоб змусити вас і Юлію Володимирівну подати
одне одному руки. Руки ви подали, але дивилися в той час кудись вгору,
як вороги, перейняті неподоланною ненавистю один до одного.
Свідченням моєї до вас прихильності був відкритий лист до президента
Віктора Ющенка, опублікований в "Літературній Україні" 18 вересня 2008
року. Той лист я написав разом із видатним борцем за Україну, моїм
другом Богданом Горинем, після того, як ми з ним провели переговори з
Юлією Тимошенко, ставлячи перед нею чітку вимогу примиритися з вами.
Ми писали: "12 вересня ми, Богдан Горинь i Дмитро Павличко, були
покликані на розмову до прем'єр-мiнiстра Тимошенко. Пiсля тiєї розмови
ми одразу звернулися до заступника секретаріату президента Богуцького з
проханням передати Вам нашу просьбу про негайну зустрiч з Вами. Пiзнiше
ми звернулися до канцелярiї Балоги з тiєю самою просьбою.
Нам нiхто не вiдповiв. Щоправда, Богуцький сказав, що вiн не має
можливостi зв'язатися з Вами. А вiд Балоги не було й нема вiдповiдi на
нашу просьбу.
Ми змушенi звернутися до Вас, пане Президент, через "Лiтературну
Україну", вважаючи, що принаймнi читачi газети знатимуть, про що ми вели
бесiду з Юлiєю Володимирiвною.
Ми сказали панi Прем'єр-мiнiстровi, що необхiдно зберегти демократичну
коалiцiю в парламентi, що за конфлiкт, який стався в коалiцiї,
вiдповiдають обидвi сторони, що фракцiя БЮТ зробила помилку,
проголосувавши за закони, якi обмежують повноваження Президента. Ми
також наполягали на тому, що фракцiя БЮТ за жодних обставин не може i не
смiє створити з фракцiєю Партiї регiонiв нову парламентську коалiцiю.
Юлiя Володимирiвна запевнила нас, що полiтична сила, очолювана нею, не
має намiру об'єднуватися з фракцiєю Партiї регiонiв. Прем'єр дала нам
зрозумiти, що вона глибоко ображена звинуваченням у зрадi України, але
готова зустрiтися з Президентом, запропонувати вихiд iз ситуацiї такий,
щоб нi та, нi та сторона не втратила обличчя.
Iнiцiатори бездоказового звинувачення в нацiональнiй зрадi мають бути покаранi.
Ми запропонували вести переговори з Президентом в ракурсi конституцiйної
реформи, бо вважаємо, що в Українi всi негаразди пов'язанi з
вiдсутнiстю в сучаснiй Конституцiї чiткого розподiлу влади мiж Урядом,
Президентом та Парламентом. Ми вважаємо, що парламентська республiка як
форма правлiння для України поки що неприйнятна i небезпечна пiд оглядом
можливих загроз.
Пiд час зустрiчi було обговорено чимало iнших питань. Панi Прем'єр,
сподiваючись на те, що ми матимемо змогу iнформувати Вас про нашу
розмову з нею, просила нас передати Вам, що вона бажає якнайшвидше
зустрiтися з Вами.
Ми пишемо цього листа 16 вересня, почувши iнформацiю про можливiсть
створення нової демократичної коалiцiї, до якої увiйшли б фракцiї "Наша
Україна, Народна Самооборона", блок Литвина i БЮТ.
Якщо цей проект, пане Президент, буде Вами схвалено, вiримо, що таке
рiшення вiтатиме український народ. Ми вважаємо, пане Президент, що Ви
можете й повиннi зупинити процес самознищення Верховної Ради, з якого
може початися трагiчний процес упадку нашої державностi; ми вiримо Вам,
але маємо пiдстави думати, що Ваше оточення не допускає до Вас голосу
людей, якi все своє життя присвятили боротьбi за Українську державу".
Мабуть, вам ваші помічники не дали прочитати цього листа, а, може, ви й
читали його, але сліпа ненависть до своєї союзниці з Майдану не
дозволила вам почути нашого голосу.
Може й тепер ви не схочете почути мене, але я все ж таки звертаюся до вас.
Ви ще маєте шанс врятувати від вічного народного прокляття своє добре
ім’я. Відбудова Батурина, музей Голодомору в Києві, ваша героїчна
поведінка в Тбілісі в час нападу Росії на Грузію – три ваші видатні
справи, записані до української історії, можуть поступово загладити
провини ваші перед Україною.
Велика провина ваша в тому, що ви розвалили коаліцію "Народний вибір",
оголосили Юлію Тимошенко "зрадницею". Але ще більша ваша провина в тому,
що ви, закликавши голосувати "проти всіх" тоді, коли треба було
голосувати за Юлію Тимошенко, привели до влади Віктора Януковича, який
очолює антиукраїнську партію, здав Москві частину української території,
зробив панівною в Україні російську церкву, ініціював створення
законопроекту Ківалова та Колєсніченка з метою запровадження в Україні
другої державної російської мови.
Ви стали спільником Віктора Януковича в боротьбі проти Юлії Тимошенко та
її соратників Луценка, Макаренка, Іващенка, Філіпчука, а ця боротьба,
яку ви досі продовжуєте, була і є боротьбою проти самої нашої
державності.
Закликаю вас, Вікторе Андрійовичу: подумайте, огляньтеся, не
доруйновуйте своє життя і козацьке прізвище участю у парламентських
виборах в жовтні цього року. Вам необхідно уникнути найганебнішої
поведінки, на яку вас націлює ваша суперамбітність, тобто бажання
повернутися негайно до політичної діяльності.
Подумайте, дайте перепочити народові од ваших закликів, бо ви не знаєте
куди йти. Ви нагадуєте людину, засліплена свідомість якої хапається за
першу-ліпшу руку, аби вийти на світло. Вас веде антиукраїнська влада, бо
їй потрібно мати у вашій особі свого союзника проти об’єднаних
опозиційних сил.
Тепер, коли вперше за часи нашої відновленої державності
національно-демократичні партії створили об’єднану, опозиційну щодо
окупаційної влади організацію, не встрявайте у виборчу кампанію.
Почекайте. Ваше місце не в "сьогодні", воно може ще відкритися, але
тільки "завтра". Не виходьте зі своїми "противсіхами" проти людей, які
перші вийшли у білих начільних пов’язках на сходи перед Українським
Домом.
Вам не треба повчати Арсенія Яценюка, В’ячеслава Кириленка, Анатолія
Гриценка, Миколу Томенка, Олега Тягнибока, Бориса Тарасюка, Сергія
Соболєва, Олександра Турчинова, Володимира Кличка, Валентина
Наливайченка та їх сподвижників як боротися проти нашої теперішньої
промосковської влади.
Що означають оті названі вище люди? Це – сформований, хоч ще не діючий,
але вже існуючий Майдан. Хай же він відбудеться цього разу, але без вас.
Ваш Майдан згадуватимуть добрим словом лише тоді, коли ви не дозволите
теперішній владі виставити вашу особу проти майбутнього Майдану.
Вам треба усвідомити: допомогти Конгресові Українських Націоналістів
мати фракцію у майбутній Верховній Раді може тільки об’єднання всіх
націоналістичних організацій, а не ваше запобігання перед чесними
патріотами. Ви сховалися під Івано-Франківськом, коли в тому місті
святкували століття з дня народження Степана Бандери, ви не прийшли на
ті збори патріотів, а згадали про Степана Бандеру тоді, коли ваші
президентські повноваження згасли.
Степан Бандера – це не ваш герой, він не потребував ласки президента,
який побоявся прославити ОУН та УПА біля статуї творця тої безсмертної
організації й тої невмирущої армії.
Вікторе Андрійовичу! Пошануйте себе! Одійдіть од людей, які шукають
вашої допомоги, щоб зберегти свою, втрачену вже популярність; підійдіть
до тих, що говорять вам правду в очі, неприємну, страшну, адже визнання
тієї правди з вашого боку, мужнє каяття дасть вам ще силу вернутися,
бути не з самим собою, а з нацією, про яку ви любите говорити.
Я радив колись Леонідові Кравчуку, президентові відважному й мудрому, не
йти в народні депутати. Він не послухав мене. Пішов. Депутатська
крутнява змусила його принижуватися, дійти до ганебного зв’язку з
медведчуками, кричати "так" російській мові, кричати "ні" Майданові і
вам.
В культурних націй президент країни не може опускатись до статусу
чиновника, чи депутата, не може бути ніким і нічим іншим, як тільки
частиною того часу свого народу, коли він був історією, маєстатом
держави.
Ви не будете більше президентом України, але замість того, щоб
повернутися у свій президентський час, до не завершених вами добрих
справ, наприклад, до розбудови музею Голодомору, ви хочете сидіти у
Верховній Раді з голосом, якого ніхто не схоче слухати, бо наслухались.
Встаньте, підніміться до свого президентського рівня, не вклоняйтеся, як
примітивний дипломат-лакей, президентові Януковичу. Він вас не шанує,
бо ви допомогли йому стати президентом, ви сподіваєтеся вдячності, а її
не буде, бо тирани за подаровану владу вбивають, а не дякують.
Не туліться ви до жодної партії, а тим більше до партії, що зрадила вас,
висунула зі своїх рядів кандидата в президенти, боролася проти вас на
виборах 2010 року.
Якщо вам дуже хочеться повернутися на арену політичної боротьби,
сформуйте свого імені організацію, свій загін, хай же вона попрацює за
межами парламенту, хай покаже, чи ви можете щось означати не як колишній
невдалий президент, не як нікчемний борець проти ув’язненої героїчної
жінки, а як справжній борець проти влади хахлів, проти новітньої
москалізації України, проти узурпатора державної влади в Україні Віктора
Януковича.
Дмитро Павличко, для УП
